У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


майбутній «оптимум» — найкращий можливий лад в цьому найкращому з можливих світів (за Лейбніцем), тобто нав'язало «доктрину оптимізму», за якою людина прагне урвати від життя все, що може, бо нічого, крім життя, на цій землі немає і не може бути. Вірити, що життя є рухом до «оптимуму» (до раю, до комунізму), навіть якщо ти розіп'ятий на хресті. Як альтернатива пропонується язичницьке «падіння у прірву часу» («пожирання дітей Хроносом»): «Я падаю у прірву часу — отже, я існую». Дно прірви — не оптимум, а смерть, нірвана (втеча від життя, від «вани»)25.
По-суті, такий язичницький підхід до життя — «падіння вниз» — пропонували як альтернативу пануючій дійсності, як т. зв. Українське «(за-) бите покоління» (В.Стус, А.Марченко, Т.Мельничук, Гр.Чубай, М.Руденко, О.Бердник, С.Вишенський, «постшестидесятники»), так і американське «розбите покоління» (т. зв. «битники»: А.Гінзберг, Дж.Керуак, Г.Корсо, Л.Ферлінгеті, Н.Мейлерс та ін.). Для них привабливою стала концепція дзен- (зен-, чань-, дхьяна-) буддизму: «досягти стану «блаженства», що співвідноситься з поняттям «людське щастя», пропонується в поєднанні з природою, з Всесвітом... «Его» людини поринає в єдність Космосу і розчиняється в ньому. Послідовник зен-буддизму Ален Уотс тлумачить людське «Его» не як сам індивід, а як його соціальну роль, з якою людина звикла себе ототожнювати. Тому в злитті з природою виявляється справжнє буття людини»26.
На думку неоязичників, відмовившись від «анімістичного бачення світу» (Л.Уайт), західна цивілізація втратила засадничі життєві цінності, притаманні язичницькій людині: «Вже не виводимо людину з «духу» і з «божества», а повертаємо її до тварини»27. Філософи Контркультури Т.Роззак, Л.Уайт, Я.Мак-Харг, Д.Хьюз, Дж.Родмен, Х.Сміт, Р.Неш, Г.Снайдер вважають, що крайній монотеїзм і викорінення так званого «ідолопоклонства» зруйнували і містицизм, і анімізм, що призвело до жорстокого дуалізму людини і природи. Монополія людини на дух призвела до дозволу на експлуатацію природи, людина проголосила про свою відмову щодо відповідальності за долю планети, забула моральний обов'язок людини перед природою, що призвело до хижацького винищення середовища її існування.
Саме позитивне ставлення неоязичників до категорії «дух» відрізняє їх від язичників (доктрину останніх узагальнив Л.Клагес у праці «Дух як ворог душі»). Для неоязичників «абсолютного» значення набуває духовність, тобто «здатність переводити універсум зовнішнього буття у внутрішній всесвіт особистості на етичній основі, здатність створювати той внутрішній світ, завдяки котрому реалізується тотожність людини, вивільнення її від жорсткої залежності від ситуацій, що постійно змінюються»28. З погляду реабілітації духу (та його найкращої царини — філософії29) неоязичники можуть розглядатися як прямі спадкоємці неоромантичної традиції початку ХХ ст. — вони знову протиставляють сучасному світу (Модерну як світові матеріальних відносин, абстрактного розуму та бездушної техніки) альтернативу, запропоновану ще як романтиками ХІХ ст. та інтуїтивістом А.Бергсоном — «царство духу», «ідеальний зміст життя»30, так і російськими акмеїстами — «Індія Духу»31. Так, російський філософ С.Л.Франк говорив про можливість відродження «ноократії», позначаючи цим терміном (ще до створення Е.Леруа терміна «ноосфера») нове ставлення людини до природи, відмінне від того, яке сформулював Ф.Бекон у «Новому Органоні». У «ноократії» відродиться космоцентризм стародавніх греків, але вихідним пунктом цього відродження виступає досвід історицистської свідомості, залишаючої людині можливість на вільне доозначення світу32.
     Отже, не дивно, що неоязичники вводять неологізм «духовна (духовно-космічна, гармонізаційна) цивілізація» (адже, на відміну від франкомовного світу, у більшості культур термін «цивілізація» є синонімом двочлена «матеріальна культура») як означення альтернативи розпочатому Протагором т. зв. «метафізичному буттю» людства (за. М.Хайдеггером), а звідси — й «метафізичному» типові існуючих держав. На противагу позиції Протагора — Декарта — Спінози — Канта — Гегеля — Маркса М.Хайдеггер пропонував повернення до відпочаткових, але нереалізованих можливостей європейської культури.
Реалізація «духовної цивілізації» вбачається не як реалізація утопічного проекту, а через «синтез Свободи та Необхідності», виходячи з того, що ще В.фон Гумбольдт декларував єдність природи і людини, фізичного і духовного начал33, на противагу І.Канту з його протиставленням світу природної необхідності світові людської свободи. Цей «Синтез Свободи та Необхідності» розглядається як «дивний симбіоз і кентавричний ефект суміщення векторно спрямованої урбаністичної культурної свідомості з природно-циклічною натурфілософською»34. В.В.Розанов такий синтез розглядав як царство «язичницько-іудаїстичної стихії», постання якого можливе через «статевий пантеїзм», «реабілітацію плоті», «релігію вічного народження»35. Англійський письменник Д.Г.Лоуренс дозволяє своїм героям злитися з цією стихією: «Моя велика релігія — віра в кров і плоть, бо вони розумніші, ніж інтелект... Бог проявляє себе у тілі жінки»36. Ця позиція отримала назву «нового ірраціоналізму»37. Відродження ірраціональності, на думку С.Л.Франка, зумовлене тим, що наявна «в людському серці темна, непізнавана сила, ще могутніша, ніж потяг до спокійного блаженства. Це — усвідомлення власної свободи в розумінні внутрішньої ірраціональності й творчої природи. Саме воно утворює найглибше єство людини..., є найкращим, єдиним надбанням людини, від якого вона просто не може відмовитися»38.
Саме неоязичництвом С.С.Аверінцев називав вимогу не закривати ірраціональності буття ні раціоналістичними, ні релігійними ілюзіями 39. П.П.Гайденко теж визначає неоязичництво як світогляд, в основі якого «лежить уявлення про світ як вічну гру ірраціональної стихії — життя, сутність якої — примноження своєї сили і могутності...»40.
Неоязичництво зі своїм постулатом «нести тему сили та ірраціональності» виконує певну роль у системі, яку П.Сорокін визначає як «нео-» рухи. До неї входять і неомістицизм, неоведантизм, неодаосизм, неореалізм, і навіть, неогегельянство, неотомізм, екзистенціалізм, інтуїтивізм, феноменологія як такі, що «здійснять повнокровну, велику систему інтегральної філософії у
Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12