Сильна сторона обдарування поета – здатність з великою емоційною силою і безпосередністю передати відчуття моменту, без зайвих прикрас. Пізніше в його світогляді більшу роль почне відігравати філософія буддизму.

Джек Керуак – романіст, поет, один із родоначальників “розбитого покоління” у післявоєнній літературі США. Перший роман Керуака був, як і значна частина наступних, автобіографічним – “Місто і містечко” (The Town and the City, 1950). Відомим він став з публікацією другого роману - “На дорозі” (On the Road, 1957). В книзі описується житті молоді, яка відмовилась від ідеалів буржуазності. “Розбита” молодь намагаєься показати і шлях життя – не заради грошей, кар’єри чи статусу в суспульстві. У них своє бачення ідеалів і власного шляху – в джазовій музиці, гонках, “вільній любові”. Вони намагаються прожити своє життя заради “самого життя”. Кочове, бездомне, “напівбосяцьке” життя битників зображується як подорож по дорозі буття, яка веде до пізнання найвищої істини. Керуак записував все так, як це вперше спадало на думку – він вважав, що саме так можна досягти максимально сплетіння мистецтва і реального життя. Прикладом для наслідування Джеку Керуаку слугував Пруста. З тією різницею у часі викладу – Керуак намагався відобразити події які відбували в мить його життя, а Пруст вбачав свій інтерес в подіях минулого.

“Керуак передбачив насичені події 60-их рр. І хоча рух 60-х зійшов на нівець, “На дорозі” продовжують читати щей досі” – М. Каули.

Грегорі Корсо – поет, вихідець з італійської родини. Повної освіти не отримав, відбував кілька термінів у в’язниці, де написав перші вірші. Об’їздив всю Америку, бував Африці. Згодом став одним із битників і визначною фігурою “санфранцизькому поетичному відродженні”. Написана поема “Бомба” (Bomb, 1958) – наряду з твором Керуака – стає поєтичним маніфестом битників. Поезія Корсо – досить неоднорідна, в ній простежується багато різних впливів: як філософських, так і У. Уітмена і Гінсберга. Ліричний герой його творів – вічний відлюдин, який не приймає конформістську мораль “мовчазної більшості” буржуазної Америки. Не зважаючи ні нащо, автор не втрачає віри в людську стійкість, саму людину.

Лоренс Ферлінгетті – вихідець з італійської родини, поет. Здобув хорошу освіту (захистив дисертацію “Місто як символ в сучасній поезії”). З 1950 р. почав жити в Сан-Франциско, де зблизився з поетами і художниками-авангардистами, яких, як і його привабило на Західне узбережжя дух нонконформізму, відносна дешевизна життя і неймовірний духовний колорит, зумовлений значною кількість емігрантів, які з собою принесли часточку своєї землі, культури і вірувань. Зіграв значну роль у розвитку течії битників як видавець, а згодом і сам написам неймовійні твори, зокрема “Прямуючи із Сан-Франциско” (Starting from San Francisco, 1961) та ін. Став пропагандистом нової течії в поезії і послідовником нонконформізму. Згодом брав активну участь в антивоєнній компанії та численних екологічних акціях.

В поезії Ферлінгетті намагається синтезувати можливості різних напрямків мистецтва – живопису, кіно, музики. Свої вірші часто читав у супроводі джазу – їх поеднує характерна широка палітра відчуттів та переживань.

Формування, розвиток і подальший занепад літературних течій саме середини – другої половини ХХ ст. мав досить символічний характер, адже в деяких моментах прослідковується роль цього дивного, переламного моменту у формувані суспільства і суспільних груп зокрема. А саме – зламашви всі стереотипи, ціною для когось щасливих днів, для інших – життєвою драмою – дати змогу суспільству набути рис індивідуальності і в поведінці і у відповідальності за власні вчинки.

1.2. Феномен битників та хіпі

Найчастіше субкультури виникають довкола певного центру чи ініціатора, який проповідує певні новації у сфері музичних стилів, способу життя, ставлення до якихось соціальних явищ. Ідейний центр формує цілісну картину світу, ставлення до нього, випрацьовує спеціальні тексти, які набувають статусу культових (або у когось запозичує ці тексти і проголошує їх такими, що пасують до їхнього вчення, як було з роботами Карлоса Кастанеди, які писалися ним зовсім не для хіпі, але які хіпі визнали за свої, головно через те, що в них багато йшлося про вживання галюциногенних речовин).

Все вищенаведене є описом стандартної субкультури. Що ж стосується молодіжних течій, у теоретичній частині вони практично нічим не відрізняються від цього опису. Єдине, що учасниками молодіжних субкультур другої половини ХХ ст. є в основному молодь, а не хтось інший. Підлітків у субкультурах приваблює в основному можливість спілкуватися з собі подібними, а також зовнішня атрибутика, яка дає можливість демонструвати свою позицію у соціумі.

Загалом можна виділити 5 головних характерних рис молодіжних субкультур другої половини ХХ століття:
1. Специфічний стиль життя і поведінки;
2. Наявність власних норм, цінностей, картини світу, які відповідають вимогам певних соціальних категорій молоді;
3. Нонконформізм, протиставлення себе решті суспільства;
4. Зовнішня атрибутика, яка має символічне значення;
5. Ініціативний центр, який генерує тексти.

Таким чином можна вивести наступну дефініцію:

Молодіжна субкультура – будь-яке об'єднання молоді, що має власні елементи культури, а саме: мову (сленґ), символіку (зовнішня атрибутика), традиції, тексти, норми і цінності.

Дуже часто термін