Зміст

Вступ

1. Переклад з німецької мови на українську

2. Анотація

3. Німецько-український глосарій

4. Граматична тема

5. Лексико-граматичний аналіз

Висновки

Використана література

Вступ

Наука про переклад - теорія перекладу, або перекладознавство, - одна з наймолодших наук мовознавства. В усьому світі постійно зростає потреба спілкування в таких сферах діяльності, як наука, культура, торгівля й т.п. У більшості випадків така взаємна комунікація можлива за допомогою перекладу. Саме тому в останні десятиліття став проявлятися великий інтерес не тільки до художнього й поетичного перекладу, які віддавалися "на відкуп" літературознавцям, але й до перекладу публіцистики, науково-технічної літератури, усному перекладу. Виникла нагальна потреба перейти від пошуків окремих перекладацьких прийомів до узагальнень того, що властиво перекладу взагалі, дати визначення самої сутності процесу перекладу. Теорія перекладу стає наукою лінгвістичної, що опирається на язикові закономірності, властиві будь-якому процесу перекладу. Починають розроблятися й приватні теорії перекладу, присвячені специфіці перекладу окремих жанрів літератури. У зв'язку із цим важливо визначити місце теорії перекладу в ряді інших лінгвістичних дисциплін. Оскільки переклад реалізується в конкретних мовних творах, тобто в текстах, те "лінгвістична теорія перекладу - це не що інше, як порівняльна лінгвістика тексту, тобто порівняльне вивчення семантики тотожних різномовних текстів.

Традиційно науково - технічний переклад як особливий вид перекладацької діяльності виділяється серед інших видів перекладу по ознаці функціонально - стилістичної характеристики й жанрової приналежності перекладного матеріалу. Подальша деталізація підвидів перекладу, виділюваних по цих ознаках, залежить від ступеня розробленості вихідної функціонально - стилістичною й жанровою класифікацією текстів, а їх «змістовні» особливості визначаються специфікою окремих жанрів.

Актуальність теми пов'язана з розробкою методичних рекомендацій та вказівок щодо поліпшення розумів праці перекладача, який здійснює переклад юридичного тексту з німецької мови українською або навпаки, причому текст має специфічну юридичну термінологію, низку усталених слів, словосполучень, притаманних саме правовим текстам. Переклад тексту з дотриманням стильових ознак законодавчого характеру є також однією з найважливіших проблем, що витікають процесі перекладу тексту.

Актуальність роботи пов'язана також із формуванням навичок роботи зі словниками, причому не лише загальними, але й спеціальними, довідниками, посібниками, законодавчими документами.

Предметом дослідження є переклад юридичної літератури. Поняття “переклад” дуже широке. Воно включає в собі й творчий процес як мистецтво, і теорію перекладу як особливу наукову дисципліну, яка має свої теоретичні засади й потребує подальших розробок. Завдання теорії перекладу - досліджувати закономірності в співвідношенні між оригіналом та його іншомовною “копією”, узагальнювати у світлі наукових даних висновки зі спостережень за окремими випадками перекладу й опосередковано сприяти перекладацької практиці, яка могла б черпати в ній обґрунтування й докази в пошуках необхідних засобів висловлення на користь максимального відображення всіх нюансів та тонкощів оригіналу.

Новизна роботи полягає в розробці нових методів та прийомів роботи з текстом юридичного характеру, які поліпшують та полегшують роботові юриста - перекладача. У роботі встановлюються закономірності розвитку вмінь, знань, навичок перекладацької діяльності, а також виявляється специфіка перекладу текстів юридичного спрямування з німецької мови українською.

Практичне використання результатів дослідження полягає в тому, що отримані дані можна застосувати при розв'язанні практичних завдань перекладу, при вивченні різних розділів мови, при розробці методики прискореного синхронного та послідовного перекладу.

1. Переклад тексту з німецької мови на українську

Частина ІІ

Законознавство

А. Вступ

1. Поняття про право

Як право в об'єктивному сенсі позначають сукупність всіх розпоряджень, які відносяться до певних правових галузей (наприклад "Право цивільного кодексу", "Трудове право") і які регулюють сумісне життя людей.

Людина, яка сама мешкає на острові, не потребує жодного права. Тільки сумісне життя людей робить необхідним наявність правопорядку, якого всі повинні дотримуватися.

Окрім розпоряджень права, дотримання яких може бути в загальному вимушеним, є ще інші норми, тобто основи для людського сумісного життя.

Релігійні розпорядження, наприклад Десять Заповідей, - в секуляризованих державах жодне право в об'єктивному сенсі, але моральні зобов'язання, тобто накази моралі окремого громадянина. Для цього окремо відносяться по-різному розрізнювані основні положення моралі). Наприклад деякий зломщик приймає вторгнення не за аморальне. Коли при всіх державних громадянах моральні заповіді були б негайно зобов'язуючи сильними, можна було б від багатьох розпоряджень права відмовитися. Проте, в загальному узгоджуються право і мораль.

Приклад: Для більшості людей крадіжка чужого блага аморальна, як і коли вони зовсім не знають, що якраз в цьому § 242 караного кодексу для того, хто "віднімає чужий пересувний предмет в когось іншого в меті, якій протизаконно присвячується", загрожує позбавлення волі.

Є проте також випадки, при яких право і загальне моральне сприйняття не узгоджуються.

Під правом в суб'єктивному сенсі розуміють право, яке мають, і це витікає з об'єктивного права. Є право, щось робити, упустити, заборонити або вимагати.

Кожен громадянин має певні права, наприклад такі основні права відповідно до пункту 1.19 основного закону, як захист людської гідності, індивідуальна свобода, рівність перед законом, свобода віри, совісті, право на вільний вираз думки, свобода зібрань, свобода суспільства, право вільного пересування і повсюдного мешкання, вільний вибір професії, недоторканність житла, захист власності, право подачі заяви і право трудності. Більше того можна мати ще особливі права, наприклад як покупець при торговій угоді право на передачу товару, як продавець на оплаті.

Мовиться, суди говорять право і розуміють під правовою розмовою викладання наявного в наявності об'єктивного права на конкретний випадок.

2. Поділ права

Все право в об'єктивному сенсі може ділитися на приватне право і суспільне право.

Приватне право ґрунтується на рівноправності всіх правових носіїв. Це регулює взаємини права