Фонетичні помилки – це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів, звуків, наприклад: вимова [] замість []: лекція – лекція, телеграма – телеграма, вимова [] замість [] у словах іншомовного походження: директор – діректор, тираж – тіраж, симпозіум – симпозіум.

1.3 Усталені словосполучення ділового стилю

У мові ділових паперів є досить обмежений за своїм складом і обсягом набір усталених словосполучень, покликати обслуговувати адміністративно-виробничі ситуації, де вони часто повторюються. Це словосполучення типу: взяти до уваги, довести до відома, взяти за основу, залишити нерозв’язаним, взяти на себе зобов’язання.

Серед цих стійких словосполучень є такі, що вживаються у схожих ситуаціях, але різняться своїм лексичним складом. Так, наприклад, із двох близьких за значенням усталених словосполучень відігравати роль і мати значення складають одне неправильне “відігравати (або грати) значення”. До того ж плутають грати роль (так можна сказати про роботу актора) і відігравати роль – брати участь у чомусь.

Правильно Неправильно

збільшувати кількість підвищувати кількість

підвищувати рівень збільшувати рівень

втрачати цінність знецінюватися

Особливо багато неточностей, а то й грубих помилок з’являється при некваліфікованому перекладі усталених словосполучень з російської мови на українську.

Найбільше помилок виникає при самодіяльному перекладі таких зворотів:

Російська мова Українська мова

бросаться в глаза впадати в око

войти в сделку укласти угоду

выписка из протокола витяг із протоколу

заказное письмо рекомендований лист

личный листок особовий листок

лицевой счет особовий рахунок

на должном уровне на належному рівні

понести потери зазнати втрат

текучесть кадров плинність кадрів

на должном уровне на належному рівні

письмо с уведомлением лист з повідомленням про

вручення

принести благодарность скласти подяку

учредительное собрание установчі збори

приняться на работу взятися до роботи

1.4 Правопис іншомовних слів

Чи не найбільше змін сталося в правописі іншомовних слів. Зрозуміло, що слова, запозичені з інших мов, відрізняються від інших слів мови і звучанням і написанням. Але з часом слово-гість “зникає” до мови, в яку воно прийшло, уподібнюється до слів-господарів і поступово набирає рис, характерної для даної мови, стає в ній “своїм”, вростає і в національний грунт, “акліматизується” в нових умовах. Ця акліматизація спочатку виявляється на рівні вимови, а потім узагальнюється на письмі. Це цілком закономірний процес освоєння мовою запозичених слів, а саме його намагалися відобразити автори нового видання “Українського правопису”, вносячи зміни, іноді дуже суттєві, в написання іншомовних слів. Внесені поправки є кроком у наближенні правопису іншомовних слів до орфографічної норми української мови. В чому ж суть основних змін?

По-перше, в загальних назвах іншомовного походження приголосні, як відомо, не подвоюються, оскільки подвоєння не відтворюється в українській вимові, наприклад: каса, маса, група, клас, шосе. Це положення поширене тепер на ряд слів, написання яких раніше було винятком із правила. Без подвоєння тепер писатимуться слова: анали (було –нн-), бароко (-кк-), беладона (-нн-), бравісимо (бравіссімо), інтермецо (-цц-).

Збережено подвоєння в тих загальних назвах іншомовного походження, де воно, можливо під впливом написання з подвоєнням, чується у вимові: ванна (ванний), вілла, манна (манний), панна, пенні, тонна, нетто, брутто. Подвоєння залишене також у деяких словах з метою уникнення небажаних паралелей з власне українськими словами або просто схожими словами, які мають відмінне звучання: бонна (вихователька-іноземка в дореволюційній Росії) і бони (паперові гроші, що вийшли з обігу).

Подвоєння маємо також при збігові приголосних префікса і кореня, причому в українській мові має бути паралельне непрефіксальне слово: апперцепція (бо є перцепція), імміграція (міграція), скорреалізм (реалізм).

По-друге, відомо, що в загальних назвах іншомовного походження після букв д, т, з, с, ц, ч, ш, ж, р пишеться и, а не і, тобто діє так зване “правило дев’ятки”, наприклад: диск, тир, шифр, ритм. Це правило існує тому, що саме вимова и, а не і природніша для української літературної мови.

Прийняття оновленого правопису сприятиме також і накопиченню електронних книгозбірень текстами, видрукованими з урахуванням нових вимог, де ці тексти виступатимуть вже не лише носіями інформації, а новим дослідним матеріалом, представляючим сучасний текстовий пласт української мови, в якому вона зреалізована, і який так необхідний при створенні лінгвістичних систем.

2. Ділова мова в документах

2.1 Етикет ділових паперів (ПП “Казка”)

Наша ділова мова документація відображає характер суспільних відносин у виробничій, управлінській та інших сферах життя суспільства. Тому питання мовленнєвого етикету в діловодстві набуває принципового, а не приватного мовленнєвого етикету переконливість документа. Вичерпна переконливість ділового документа досягається тоді, коли укладачеві його вдалося якнайповніше висловити розуміння ним громадських, а не лише вузьковідомчих чи особистих інтересів. Особисті стосунки відсуваються на задній план насамперед тому, що переважна більшість ділових паперів оформляється від третьої особи, а не від першої (така форма звертання як шановний або високошановний… зустрічається лише в деяких гарантійних листах, які містять прохання, звертання або пропозицію й адресовані конкретній особі чи особам). Використання форми третьої особи якраз і посилює громадський характер ділового документа.

Проте повністю відмовитись від будь-яких проявів форм ввічливості в діловому папері означало б відмовитись від узвичаєних у суспільстві традицій. Цим і пояснюється така неодноразова вимога П.В. Василова “Давно пора перебороти скептицизм стосовно до словесних форм ввічливості і увести в ділове писемне мовлення аспект змісту, присвячений мовному етикету” [11, с.228]. Далі автор цих слів висловлює жаль з приводу того. Що не стало ще міцною традицією у практиці ділового спілкування просто подякувати в листі за своєчасну відповідь, за готовність