Ускладнення інформаційної символіки у вигляді скоропису зробило її доступною виключно вузькому колу соціально відособлених (в умовах складання державності) людей. У цей же час завдяки розвитку засобів виробництва і, пізніше, торгівлі вдосконалюється числова символіка, яка виникла у вигляді рахунку з двох чисел – один і два (кількість предметів більше двох позначалася як „багато”) одночасно з людською мовою. Подальшого розвитку система рахунку отримала завдяки пальцям на руках: з’явився рахунок до п’яти та сполучення двох „п’ятірок” у десятку.

Клинописний запис рахунку застосовувався у Вавилоні в 3-му тисячолітті до н.е. Так було винайдено позиційну систему числення, коли від положення (позиції) значка змінюється його суть. Ця система шестидесяткова і її сліди залишилися до нашого часу (година ділиться на 60 хвилин, хвилина – на 60 секунд). Вавилонська система рахунку дозволяла вести запис чисел до мільйона і більше та виконувати дії з найпростішими дробовими числами. У V –VIII ст. У Стародавній Греції з’явилися значки для позначення довільних величин. У цей період на Криті застосовується зручна для запису десяткова символіка рахунку.

Стародавні римляни поклали (за припущенням) в основу знаків числення ієрогліфи, які означали пальці рук. До часу розквіту римської культури ці значки було замінено схожими на них латинськими. Сприйнявши від індусів мистецтво рахунку, араби запозичили у них і значки для запису чисел – цифри, які у VI – VIII ст. розповсюдилися на європейському континенті. Ці значки використовувалися для запису чисел у тому порядку, як прийнято зараз.

У Стародавньому світі для позначення речовин, хімічних операцій та приладів застосовували символічні зображення, літерні скорочення, а також їх сполучення. Удосконалення цих символів почалося у XV – XVIII ст. та продовжувалося аж до початку XIX ст., коли шведський хімік Й. Берцеліус (1814 р.) запропонував хімічні знаки сучасного вигляду.

Ієрогліфічне письмо збереглося як вдосконалений релікт у ряді регіонів (наприклад, у Китаї з 2-го тисячоліття до н.е.). Цьому явищу, поряд з малою необхідністю у передачі граматичних показників, а також зручністю для спілкування між носіями діалектів, які фонетично відрізняються, сприяли етнічна однорідність та багатовіковий абсолютизм державного ладу, який проповідував консервативні форми не тільки в суспільних відносинах, але й у писемності як привілею обраних. Якісно інший характер носив розвиток системи письма у середземноморському регіоні, де були передумови його вдосконалення: різномаїття мовних форм, широкі міжнаціональні торговельні контакти, відносна нестабільність політичного становища в державах, виникнення прогресивних державних утворень, змішування різних за національною ознакою культур, міграція населення. Це дозволило за короткий історичний час завершити інформаційний перехід від образної малюнкової ієрогліфічної системи письма до абстрактної та більш зручної для читання системи клинопису на сирих глиняних табличках (3 – 2-го тисячоліть до н.е.). [22; 365-366].

Наступним помітним етапом стало створення лінійного складового письма на глиняних табличках. У цей період аккадська (вавилонська) мова вперше в історії починає виконувати міжнародні функції у дипломатії та торгівлі і, виводячи інформацію з вузьконаціональних рамок, надавати їй широкі комунікативні та терміноутворюючі форми.

Новим етапом стало створення у X – IX ст. до н.е. фінікійського алфавіту. Революційний по суті та багато етапний за часом перехід до алфавітних систем закінчується у VIII ст. до н. е. створенням на основі фінікійського письма грецького алфавіту – основи всіх західних письмових систем. Зручність цієї інформаційної символіки сприяла розповсюдженню писемності у давньогрецькому світі. Удосконаленню алфавітної писемності послугувало введення у II – I ст. до н.е. в Олександрії початку пунктуації. Розвиток письмової символіки закінчується в Європі в XV ст. створенням пунктуації сучасного вигляду. Удосконаленню мови сприяла поява давньогрецьких термінів наукового характеру на основі розмовної мови, завдяки чому почалося усунення інформаційної надлишковості. У період Відродження давньогрецька та латинська мова слугували стрижневою основою для створення національних за формою та спеціальних за змістом термінологічних систем у різних галузях знань. У період технічної революції (кінець XIX ст.) термінологічні системи значно розширюються за об’ємом, упорядковуються за рахунок фундаментального переосмислення законів природи та суспільства, проходить дифузія термінів між галузями знань.

Математична символіка продовжує якісно розвиватися завдяки поглибленим дослідам та фундаментальним відкриттям у математиці: створюється досконала алгебраїчна символіка (XIV – XVII ст.), вводяться знаки додавання, віднімання та множення (спочатку літерні, кінець XV ст.), знаки рівності, нескінченості, дужки, дроби, корені, логарифми (XVI – середина XVII ст.); наприкінці XVII ст. з’являються знаки ступеню, диференціала, інтеграла, похідних, у першій половині XVIII ст. – знак змінних операцій – функція (1718 р.), знаки синуса, косинуса, тангенса (1748 – 1753 рр.).

Особливою формою подання знань є карти, які відображають просторове розміщення об’єктів та явищ природи і суспільства у вигляді образно-знакових моделей. Перші карти, які дійшли до наших днів, складені у Вавилоні та Стародавньому Єгипті у 3 – 1-му тисячоліттях до н.е. Карта світу вперше складена К. Птоломеєм (II ст.). Створення нових картографічних проекцій та вдосконалення карт проходить наприкінці XVI ст. під впливом Великих географічних відкриттів, розвитку світової торгівлі та мореплавства. Із кінця XІX ст. Розробляється велика кількість тематичних карт зі спеціальною знаковим та кольоровим навантаженням, серед яких особливе місце за складністю та високою інформативністю посідають геологічні карти. У другій половині ХХ ст. Широке розповсюдження отримують синтетичні карти, які комплексують різнорідну інформацію.

Єдина інформаційна мова властива творам технічної графіки, в якій за допомогою лінійних форм відтворюються знаряддя праці, технологічні процеси, будівельна тематика, взаємозв’язок технологічних