Починаючи з 70-х рр. сформувалася тенденція перенесення центру ваги розвитку АСУ на фундаментальні компоненти інформаційних технологій (особливо на аналітичну роботу) з максимальним використанням людино-машинних процедур. Однак, як і раніше, вся ця робота проводилася на потужних ЕОМ, розташованих централізовано в обчислювальних центрах. При цьому в основу побудови подібних АСУ закладена гіпотеза, згідно з якою задачі аналізу та прийняття рішень відносилися до класу таких, що формалізуються, піддаються математичному моделюванню. Припускалося, що такі АСУ повинні підвищити якість, повноту, оригінальність та своєчасність інформаційного забезпечення осіб, які приймають рішення, ефективність роботи яких буде зростати завдяки збільшенню кількості аналізованих задач.

Однак запровадження подібних систем дало не ті результати, яких очікували. З’ясувалося, що економіко-математичні моделі, які використовувалися, мають обмежені можливості практичного використання: аналітична робота та процес прийняття рішень проходять у відриві від реальної ситуації та не закріплюються комунікаційним процесом формування. Для кожної нової задачі необхідна нова модель, а оскільки модель створювалася спеціалістами з економіко-математичних методів, а не користувачами, то процес прийняття рішень проходить ніби не в реальному масштабі часу та втрачається творчий вклад самого користувача, особливо при розв’язанні нетипових управлінських задач. При цьому обчислювальний потенціал управління, зосереджений в обчислювальних центрах, знаходиться у відриві від інших засобів і технологій обробки інформації внаслідок неефективної роботи нижчих щаблів та необхідності безперервних конверсій інформації. Це також знижує ефективність інформаційної технології при розв’язанні задач на верхніх щаблях управлінської драбини. До того ж для складеної в АСУ організаційної структури технічних засобів характерні низький коефіцієнт їх використання, значні строки (які не завжди виконуються) проектування автоматизованих систем та невисока їх рентабельність у зв’язку із слабкою дією результатів автоматизації на ефективність управління. [5; 32-33].

З появою персональних комп’ютерів на „гребені мікропроцесорної революції” проходить принципова модернізація ідеї АСУ: від обчислювальних центрів і централізації управління до розподіленого обчислювального потенціалу, підвищенню однорідності технології обробки інформації та децентралізації управління. Такий підхід знайшов своє втілення в системах підтримки прийняття рішень (СППР) та експертних системах (ЕС), які характеризують новий етап комп’ютеризації технології організаційного управління, по суті – етап персоналізації АСУ. Системність – основна ознака СППР і признання того, що найбільш досконала ЕОМ не може замінити людину. У даному випадку мова йде про структурну людинно-машинну одиницю управління, яка оптимізується у процесі роботи: можливості ЕОМ розширюються за рахунок структуризації користувачем задач, які він розв’язує, та поповнення її бази знань, а можливості користувача – за рахунок автоматизації тих задач, які раніше було недоцільно переносити на ЕОМ з економічних чи технічних міркувань. Стає можливим аналізувати наслідки різноманітних рішень та отримувати відповіді на питання типу „що буде, якщо...?”, не витрачаючи часу на трудомісткий процес програмування.

Важливий етап запровадження СППР і ЕС – раціоналізація повсякденної діяльності працівників управління. У результаті їх запровадження на нижчих щаблях управління суттєво зміцняється весь фундамент управління, зменшується навантаження на централізовані обчислювальні системи та верхні щаблі управління, що дозволяє зосередити в них питання розв’язання крупних довготермінових стратегічних задач. Цілком природно, що „комп’ютерна” технологія СППР повинна використовувати не тільки персональні комп’ютери, але й інші сучасні засоби обробки інформації. [7, 16].

Концепція СППР потребує перегляду існуючих підходів до управління трудовими процесами у закладі. По суті на базі СППР формується нова людинно-машинна трудова одиниця з кваліфікацією праці, її нормуванням та оплатою. Вона акумулює знання та вміння конкретної людини (користувача СППР) з інтегрованими знаннями та вмінням, закладеними в ПЕОМ (експертні системи, системи прийняття рішень, системи технології, яка забезпечує та ін.).

Сучасний стан технологій документування у США, країнах Західної Європи, Японії можна охарактеризувати наступними тенденціями.

Наявність великої кількості промислово функціонуючих баз даних великого об’єму, які містять інформацію практично з усіх видів діяльності товариства.

Створення технологій, які забезпечують інтерактивний доступ масового користувача до цих інформаційних ресурсів. Технічною основою даної тенденції стали державні та приватні системи зв’язку та передачі даних загального призначення і спеціалізовані, об’єднані в національні, регіональні та глобальні інформаційно-обчислювальні мережі.

Розширення функціональних можливостей інформаційних систем, які забезпечують паралельну одночасну обробку баз даних з різноманітною структурою даних, мультиоб’єктних документів, гіперсередовищ, у тому числі таких, що реалізують технології створення гіпертекстових баз даних. Створення локальних, багатофункціональних проблемно-орієнтованих інформаційних систем різного призначення на основі потужних персональних комп’ютерів і локальних обчислювальних мереж.

Внесення до інформаційних систем елементів інтелектуалізації інтерфейсу користувача із системами, експертних систем, систем машинного перекладу, автоіндексування та інших технологічних засобів. [27; 16].

Існує ще кілька точок зору на розвиток технологій документування інформації з використанням комп’ютерів, які обумовлюються різними ознаками поділу.

Спільним для всіх викладених нижче підходів є те, що з появою персонального комп’ютера почався новий етап розвитку інформаційної технології. Основною метою стає задоволення персональних інформаційних потреб людини, як для професійної сфери, так і для побутової.

Таким чином, можна виділити наступні етапи розвитку інформаційних технологій за такими ознаками поділу:–

вид завдань і процесів обробки