звернення громадян». – Режим доступу : http://www.minjust.gov.ua/0/14074.). Питання мови діловодства також потребує однозначного унормування в спеціальному законодавчому акті з діловодства, хоча на сьогодні це питання вирішується в межах Закону Української РСР «Про мови в Українській РСР» від 28.10.1989 № 8312-ХI (далі – Закон «Про мови в Українській РСР»), а в регіонах – відповідно до постанов місцевих органів державної влади. Зокрема, у статті 11 Закону йдеться про те, що в Українській РСР мовою роботи, діловодства і документації, а також взаємовідносин державних, партійних, громадських органів, підприємств, установ і організацій є українська мова. У випадках, передбачених у частині другій статті 3 цього Закону, мовою роботи, діловодства і документації поряд з українською мовою може бути і національна мова більшості населення тієї чи іншої місцевості, а у випадках, передбачених у частині третій цієї ж статті, – мова, прийнятна для населення даної місцевості [4]. Оскільки цей Закон був прийнятий ще у 1989 році за часів існування Української Радянської Соціалістичної Республіки, на сьогоднішній день розроблено проект Закону «Про державну мову України», який спрямований на забезпечення та функціонування української мови як державної мови України на всій території України, а також на забезпечення права громадян України на користування українською мовою як державною мовою України. Відповідно до цього Закону українська мова як державна мова України підлягає обов’язковому використанню:
у діяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, установ, організацій та підприємств усіх форм власності, включаючи ведення в них діловодства;
у конституційному, цивільному, кримінальному, адміністративному і господарському судочинстві і діловодстві, за винятком арбітражного вирішення спорів, які виникають у сфері міжнародних відносин, у судочинстві місцевих судів та в інших судах загальної юрисдикції України;
у нотаріальному діловодстві;
для оформлення бланків документів, які засвідчують особу громадянина України, за винятком випадків передбачених законодавством України, бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів громадянського стану, документів про освіту, які видаються навчальними закладами, що мають державну акредитацію, інших документів, оформлення яких у відповідності до законодавства України здійснюється державною мовою України, під час оформлення адрес відправників і отримувачів телеграм і поштових відправлень, а також бланків поштових переказів, що пересилаються на території України;
в інших сферах, визначених законодавством України [49].
В Україні також прийнято низку законодавчих актів, які безпосередньо не стосуються організації діловодства, однак значною мірою впливають на його технологію. Передусім слід назвати Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 № 851-IV (далі – Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг») та Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 № 852-IV (далі – Закон України «Про електронний цифровий підпис»), що набули чинності з 1 січня 2004 року. У цих законах зафіксовано певні норми і вимоги до організації електронного документообігу на підприємствах, в установах і організаціях та використання ними електронного цифрового підпису, окреслено загальні підходи до формування умов зберігання в архівах електронних документів. Зокрема, Закон України «Про електронні документи та електронний документообіг» встановлює основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів. Закон України «Про електронний цифровий підпис» визначає правовий статус електронного цифрового підпису та регулює відносини, що виникають при використанні електронного цифрового підпису. Законами передбачено розробити і впровадити програму заходів щодо впровадження електронних документів, електронного документообігу та електронного цифрового підпису, стимулювання підприємств, установ і організацій, які впроваджують електронний документообіг. Дія цих законів поширена на відносини, що виникають у процесі створення, використання та знищення електронних документів [36, c. 157-158]. «Разом з тим, електронний службовий документ та паперовий службовий документ мають функціонувати в системі діловодства на єдиних організаційних та правових засадах (формуляр документа, правила виконання, строки зберігання, вимоги до збереженості, норми користування тощо). Таким чином законодавчо регульованим є лише один з напрямів у діловодстві – електронний, причому у частинах відмінних від традиційного діловодства. Загальні положення організації діловодства, у тому числі й електронного, законодавчо не унормовані»[51])[51] Концепція проекту Закону України «Про діловодство». – Режим доступу : http://www.archives.gov.ua/Problems/Concept-4.11.2005.php.). Незважаючи на унормування в Україні нормативно-правовими актами інструктивного характеру організації й здійснення основних технологічних процесів діловодства та спеціальних його напрямів (діловодство за зверненнями громадян, конфіденційне діловодство), правові засади низки аспектів організації діловодства як в масштабах країни, так і в окремому суб'єкті діловодства, не встановлені. Зокрема:
існує необхідність визначення основних принципів державної політики з діловодства і суб'єктів її реалізації;
нагальною є потреба у законодавчому акті з організації діловодства, сфера дії якого поширювалася б на юридичних осіб всіх форм власності, а також підприємців – фізичних осіб, які не мають статусу юридичної особи, оскільки «Примірна інструкція з діловодства у міністерствах, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади» призначена для державних установ;
в українському законодавстві не обумовлена відповідальність за порушення в організації та здійсненні діловодства, а також відшкодування шкоди, завданої внаслідок таких порушень. Кримінальний Кодекс України передбачає покарання за певні правопорушення, пов'язані зі службовими документами, однак у ньому не передбачено всіх випадків відповідальності за умисне псування, знищення, приховування, незаконну передачу іншій особі службових документів. Зазначені норми мають бути зафіксовані у спеціальному законі з діловодства;
на сьогодні законодавчо не унормовано право власності суб'єкта діловодства на його документаційний фонд. Частим є вилучення оригіналів службових документів з документаційного фонду суб'єкта діловодства судово-слідчими та іншими компетентними органами і неповернення їх власнику;
в