Актуальність теми. У сучасному світі жодна держава, суспільство не можуть досягти високого рівня економічного, культурного, соціального або наукового розвитку, властивого державам, що об’єдналися за допомогою сучасної глобальної інформаційної інфраструктури, якщо з якихось причин вони залишатимуться ізольованими від цієї сфери. Комп’ютерні мережі вже зараз впливають на життя мільйонів людей. Їх послугами користуються як пересічні громадяни, так і політичні угрупування і партії, громадські, релігійні організації. Інформаційна і комунікаційна технології, насамперед комп’ютерні мережі і бази даних та знань відіграють також важливу роль у сучасному житті. Комп’ютери зробили свій внесок у здатність зберігати великі кількості інформації, а комп’ютерні мережі збільшили можливість обмінюватись цією інформацією.

З розвитком сучасних технологій паперовий документообіг та сам процес отримання інформації на паперових носіях стає неефективним. Людство вступає в інформаційне століття. Цілі галузі, такі, як банківська справа, страхування, інформаційний бізнес оперують не фізичними товарами, а інформацією. Виникає загроза збереження цілісності електронної документації. Для встановлення основних організаційно-правових засад електронного документообігу та використання електронних документів прийнято закон “Про електронні документи та електронний документообіг”. Для визначення правового статусу електронного цифрового підпису та регулювання відносин, що виникають при використанні електронного цифрового підпису прийнято закон “Про електронний цифровий підпис”. Кабінет Міністрів України також прийняв ряд постанов, які стосуються електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Категорія зв’язаності (сполучення), притаманна сучасному світу інформації. Без комунікацій немає єдиного інформаційного простору. Якщо шляхи сполучень утворюють “систему кровообігу” економіки країни, то інформаційні мережі стають її “нервовою системою”. Інформаційні технології і правова основа їх запровадження та застосування – найкраща профілактика проти хвороб, на які страждають слаборозвинені країни – “інформ-склерозу, оргмаразму, фінтромбозу тощо…” [51]. Інформатизація суспільства – основа сучасних соціальних технологій, запорука його прогресу.

Сучасна інформаційна революція стала можливою лише завдяки збігові кількох факторів:

Це дозволило нагромаджувати й передавати у будь-які куточки світу величезні обсяги інформації з колосальними, непомітними для людини швидкостями та з дуже низькими затратами. Наприклад, зараз передача 45 Гбіт інформації в секунду в розрахунку на 1 км оптоволоконної лінії зв’язку коштує лише 0,01 цента, а ще 15 років тому це коштувало в 10 тисяч разів дорожче. За даними статистики щорічний приріст світового ринку інформаційно-телекомунікаційних технологій протягом останніх десяти років становив у середньому 6 - 8%, а в таких країнах світу, як Китай, В’єтнам, Польща, він сягав 25 - 27%. Розподіл цього ринку між різними регіонами світу досить нерівномірний, що відповідає загальному рівню їхнього економічного розвитку. Так, на США припадає 34% світового ринку, на Європу - 29%, Японію - 12% і на решту країн світу - 25% [12].

Інформаційні технології тісно пов’язані з державним управлінням. Вони займають важливе місце в концепції електронного уряду, забезпечують підвищення ефективності роботи державного апарату, використовуються для створення нових робочих місць, стимулювання економічного розвитку, підвищення освітнього рівня населення й удосконалення системи охорони здоров'я. Дуже важливо, щоб держава зайняла чітку позицію щодо питання розвитку інформаційних технологій у раціональній і соціально-орієнтованій формі [20].

Проте насправді електронне довкілля, цифрова цивілізація людства, ще “спить”. Ми можемо лише передбачати, що ця цивілізація буде прекрасною, коли нарешті стане реальністю. Ми справді чекаємо, коли “прокинеться” потенціал, що його накопичують комп'ютерні мережі світу від часу своєї появи. І ми справді можемо лише здогадуватись і робити більш чи менш вдалі передбачення щодо того, що чекає на інформаційне суспільство. Так само, як і чого нам очікувати від нього.

Метою дипломної роботи було з’ясування стану та характеру роботи з електронними документами в контексті перспективи формування та реалізації в Україні електронного документообігу, електронного діловодства та створення електронного уряду. Для досягнення мети ставились такі завдання:

висвітлити нормативно-правове забезпечення електронного документообігу в Україні;

охарактеризувати аспекти організації роботи з електронними документами;

розглянути можливі напрями удосконалення у сфері електронного документообігу та діловодства.

Об’єктом дослідження є електронний документообіг, його розвиток і стан, а також державне регулювання процесу електронного документообігу.

Предмет дослідження – організація роботи з електронними документами.

Джерельною базою роботи є: закони України та постанови Кабінету Міністрів України що регламентують процеси у сфері електронного документообігу; посібники, підручники з питань електронного цифрового підпису та електронного діловодства; статистичні дані; матеріали періодичної преси.

При написанні роботи використовувались такі методи:

системного аналізу:

порівняльний;

статистичний;

логічний;

узагальнення.

Структурно дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Р О З Д І Л 1

НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЕЛЕКТРОННОГО ДОКУМЕНТООБІГУ В УКРАЇНІ

1.1 Законодавчі положення щодо електронних документів, електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Закон України “Про електронні документи та електронний документообіг” був прийнятий 22 травня 2003 року [1].

Закон складається з 5 розділів та 18 статей:

Він встановлює основні організаційно-правові засади електронного документообігу та використання електронних документів.

Мета законопроекту: надати правову основу для використання електронних документів.

Дія цього закону поширюється на відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів.

Державне регулювання у сфері електронного документообігу спрямовано на:

реалізацію єдиної державної політики електронного документообігу;

забезпечення прав і законних інтересів суб'єктів електронного документообігу;

нормативно-правове забезпечення технології оброблення, створення, передавання, одержання, зберігання, використання та знищення електронних документів.

Електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові