економічний – рівень та структура доходів населення країни, темпи інфляції, обсяг бюджетних асигнувань на функціонування документно – комунікаційної сфери, безробіття та ін.;

політико-правовий – вплив пануючого політичного режиму, офіційної ідеології, прийнятих законів та ступінь їх виконання, стан щодо дотримання прав людини;

науково-технічний – етап у розвитку науково-технічного прогресу, технології, що використовуються, рівень комп’ютеризації та ін;

соціокультурний – звички, традиції, пануюча форма релігії, національна психологія, менталітет, грамотність населення;

демографічний – густота населення, динаміка народження та смертності, тривалість життя, міграційні процеси та ін.;

природничо-екологічний – розміри території країни, клімат, запаси корисних копалин, особливості екологічної ситуації та ін.

Зовнішнє середовище прямого впливу – це державні органи, виробники, розповсюджувачі та користувачі документів, джерела фінансування процесів створення, розповсюдження, акумулювання документів у суспільстві. Зовнішнє середовище непрямого впливу – це рівень розвитку технологій, стан економіки, політичні та соціокультурні фактори, чинники міжнародного середовища.

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ДОКУМЕНТНИХ ПОТОКІВ ТА МАСИВІВ У МІСЬКОМУ ЦЕНТРІ ЗАЙНЯТОСТІ

2.1 До питання історії та нормативно – правове регулювання діяльності міського центру зайнятості

Зародження трудового посередництва почалося з часів Середньовіччя, коли на майдан великих міст і невеликих селищ стихійно збирались на своєрідні «ярмарки» ті , хто шукав роботу , кому були потрібні наймані працівники. Тут вони знайомились, обговорювали умови найму, розміри оплати праці, інші питання співробітництва.

У другій половині 19 ст. в Західній Європі з’являються перші організаційно оформлені посередницькі організації різних форм: приватно – благодійні; установи, створені профспілками або організаціями підприємств тощо.

Наприкінці 19 – на початку 20 ст. починають функціонувати комунальні органи трудового посередництва, зокрема в швейцарських містах Берн(1888р.) і Базель(1894р.). Однак цей процес розвивався стихійно, тому нерідко в одному і тому місті діяли кілька однакових посередницьких установ різного походження.

Історія органів соціального захисту України починається з 1917р., коли у вересні до складу сформованого Українською Центральною Радою(УЦР) національного уряду – Генерального Секретаріату – увійшло Генеральне секретарство праці. У березні 1918р. його було перетворено на Міністерство праці.

Тоді в Україні працювали вже 62 місцеві та три крайові біржі праці – в Києві, Харкові, Одесі. Трудовим посередництвом в Україні у 1920-ті роки займалось 157 бірж, які діяли в усіх повітових містах.

Під час Великої Вітчизняної війни в системі державної виконавчої влади УРСР діяли різні органи трудових резервів організаційного набору працівників та населення.

У лютому 1967р. на базі ліквідованого Головного управління оргнабору було створено Державний комітет Ради Міністрів УРСР з використання трудових ресурсів.

Згодом створено Державний комітет Ради Міністрів УРСР перетворено на Державний комітет УРСР з праці і соціальних питань.

У 1990р. Державний комітет праці реорганізовано в Міністерство праці УРСР. Напрями його роботи та структура затверджено постановою Ради Міністрів УРСР від 13.09. 1990р. № 252. Зокрема, Республіканський центр з працевлаштування, перенавчання і профорієнтації населення було перейменовано на Республіканський центр зайнятості і профорієнтації населення при Міністерстві праці УРСР.

З метою реалізації Закону «Про зайнятість населення», введеного в дію постановою Верховної Ради УРСР від 01.03.1991р., Кабінет Міністрів УРСР постановою №47 від 24.07.1991р. було затверджено положення про : державну службу зайнятості; державний фонд сприяння зайнятості населення; порядок реєстрації безробітних та виплати їм матеріальної допомоги; організацію оплачуваних громадських робіт; контроль за додержанням законодавства про зайнятість населення.

За 17 років соціально-економічного розвитку України служба зайнятості пройшла важливі етапи становлення та розвитку на ринку праці. За цей час створено на страхових засадах систему захисту населення від безробіття; систему соціального партнерства; систему кадрового забезпечення та підвищення кваліфікації кадрів служби зайнятості; розроблено та впроваджено сучасні інформаційні технології; створено матеріально-технічну базу для надання соціальних послуг населенню та роботодавцям відповідно до новітніх технологій. Таким чином, відбулася трансформація системи соціального захисту від безробіття в систему загальнообов’язкового соціального страхування на випадок безробіття.

За 17 років службою зайнятості працевлаштовано - 9,5 млн. осіб; проходили навчання – 1,5 млн. осіб; брали участь у громадських роботах – 3.3 млн. осіб(Додаток Д).

У своїй інформаційній діяльності обласний центр зайнятості керується наступними нормативно правовими актами з питань захисту від безробіття:

Конституція України.

Закони України:

Закон України «Про зайнятість населення».

Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Закон України «Про оплату праці»

Закон України «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування».

Постанови Верховної Ради:

Постанова Верховної Ради Української РСР Про порядок введення в дію Закону Української РСР «Про зайнятість населення».

Постанова Верховної Ради України Про проект Концепції соціального забезпечення населення України.

Постанова Верховної Ради України Про Рекомендації парламентських слухань «Соціальне страхування та соціальне забезпечення в Україні: сучасний стан , проблеми та перспективи розвитку».

Укази Президента України:

Указ Президента України Про вдосконалення державного регулювання у сфері зайнятості населення та ринку праці в Україні.

Розпорядження Президента України Про заходи щодо вдосконалення системи загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Акти Кабінету Міністрів України:

Постанова Кабінету Міністрів УРСР Про затвердження положень щодо застосування Закону УРСР «Про зайнятість населення».

Положення про державну службу зайнятості.

Положення про державний фонд сприяння зайнятості населення.

Положення про порядок реєстрації громадян як безробітних, виплат допомоги по безробіттю та про умови подання додаткової матеріальної та іншої допомоги безробітним і членам їхніх сімей .

Положення про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення.

Положення про порядок надання матеріальної допомоги по безробіттю.

Положення про порядок бронювання на підприємствах, в організаціях і установах робочих місць для