Що стосується організаційно-виробничої структури, то вона сформована на високому технологічному і інженерно-технічному рівні. Всі відділи основного і допоміжного виробництва забезпечені трудовими і технологічними ресурсами і мають певне профільне навантаження. Існуюча організаційно-виробнича структура дозволяє НГВУ вирішувати поставлені перед ним завдання.

Стан матеріально-технічної бази управління свідчить про високий рівень забезпечення будівлями і спорудами, енергетичним та транспортним обладнанням, що є необхідним для нормальної діяльності підприємства.

2. Теоретико - методологічні основи оцінки ефективності нафтовилучення родовищ.

2.1 Суть методів підвищення нафтогазовилучення родовищ

Внаслідок довготривалої експлуатації родовища нафти й газу виснажуються, видобуток зменшується. Серед основних причин зниження видобутку можна виділити:

1. Різке скорочення обсягів пошуково-розвідувальних робіт. В Україні за останні 15 років відсутні відкриття не лише великих родовищ, а й навіть середніх (із запасами понад 10 млн т). Нові родовища мають у середньому лише 0,3 млн т і внаслідок великих глибин, низьких дебітів і малої кількості свердловин не можуть суттєво вплинути на загальні обсяги видобутку; в переважній більшості їхня експлуатація економічно недоцільна при існуючій системі оподаткування.

2. Виснаження запасів більшості родовищ, і перш за все основних,
внаслідок довготривалої їх експлуатації - від 20-30 років до 100 років і
більше.

3. Зменшення обсягів і зниження ефективності експлуатаційного
буріння.

4. Низька надійність сировинної бази. Основні промислові запаси
складає найнижча промислова категорія СІ, надійність якої (похибка) може
досягти 30-50%. За останні 15 років у промислові освоєння нові родовища
передаються виключно із запасами категорії СІ. Поряд з приростами йде і
списання запасів, які не підтвердилися в процесі тривалої промислової розробки.

5. Постійно погіршується і структура запасів. Протягом багатьох десятків років у першу чергу видобуваються більш легкі запаси. Більшість реальних залишкових запасів НГВУ "Долинананафтогаз" належить до важковидобувних, бо вони пов'язані з низькопроникними колекторами, водоплаваючими та підгазовими зонами, високов'язкими нафтами тощо.

На багатьох родовищах в умовах широкого і різноманітного застосування найефективнішого методу розробки — з заводненням, використання сучасних нових методів впливу на нафтові поклади при постійному проведенні на свердловинах заходів щодо інтенсифікації для збільшення їхньої продуктивності й оптимізації роботи фонду діючих свердловин — можна досягти високих рівнів видобутку нафти і значно підвищити нафтовилучення з пластів.

Необхідно відмітити, що за об'єктивних геологічних умов (будова родовища, тип колектора і його характеристики, природний режим покладу, властивості нафти тощо) не вдасться досягти задовільного нафтовилучення при застосуванні тих самих методів розробки і впливу на поклади і свердловини, що на продуктивніших родовищах. Так, на Північно-Долинському родовищі за десятки років експлуатації і впровадження заходів щодо інтенсифікації поточне нафтовилучення становить 27,3 % при проектному 33,2%, на Спаському родовищі - 9,2 % при очікуваному 13 %, Струтинському - 9,2 і 16,5% відповідно.

З метою повнішого вилучення нафти з покладів на багатьох родовищах широко впроваджуються заходи з удосконалення системи розробки шляхом : згущення сітки свердловин; підтримання пластового тиску; впровадження різних методів підвищення нафтовилучення; регулювання процесів розробки.

Головним і високоефективним, загальноприйнятим і найпоширенішим у світовій практиці засобом підвищення нафтовилучення є закачування води в продуктивні пласти. Цей засіб спрямований на примусове витіснення водою нафти до вибою видобувних свердловин, підтримання пластового тиску, отже, і високих рівнів рідини, що значно підвищує дебіти свердловин по рідині (особливо механізованого фонду).

Застосування закачування води суттєво збільшує кінцеве вилучення нафти з пластів - у середньому вдвічі проти природнього режиму. Однак більшість нафтових покладів, які становлять самостійні об'єкти розробки, містять порівняно малі запаси, і впровадження системи закачування води тут економічно недоцільне, тому що витрати на заводнення перевищують прибуток від додатково видобутої нафти, тобто процес є збитковим.

Питання заводнення при проектуванні розробки — одне з головних і розглядається всебічно і прискіпливо для виявлення технологічної та економічної доцільності його використання. Розробка із застосуванням закачування води є вторинним методом розробки родовищ.

Одним з напрямків підвищення нафтовилучення з багатопластових покладів є також застосування гідродинамічних технологій ( нестаціонарне заводнення, зміна напрямків фільтраційних потоків), удосконалення системи розробки шляхом переведення свердловин з об’єктів, що залягають нижче, а також буріння нових свердловин в слабодренованих та невироблених зонах. Проте широке впровадження цих методів обмежується низькими техніко-економічними показниками і не може бути рекомендоване через несприятливі гірничо-геологічні умови

2.2 Відбір показників для оцінки ефективності нафтовилу-чення родовищ.

Спочатку доцільно зупинитись на основних показниках, що характеризують ефективність нафтогазовилучення з технологічної сторони.

Показники, що характеризують ефективність розробки родовища:

1. Видобуток нафти (річний і накопичений);

2. Видобуток рідини (річний і накопичений);

3. Видобуток нафтового газу (річний і накопичений);

4. Коефіцієнт нафтовилучення;

5. % відбору нафти від початкових видобувних запасів;

6. Середньорічна обводненість продукції, %;

7. Фонд видобувних і нагнітальних свердловин;

8. Середній дебіт однієї видобувної свердловини: нафти ( тонн за
добу) і рідини (тонн за добу).

Розглянемо детальніше показник, що характеризує степінь повноти вилучення нафти - коефіцієнт нафтовилучення. Коефіцієнт нафтовилучення родовища характеризує ступінь вилучення нафти з родовища і розраховується як відношення кількості видобувної нафти до величини її початкових запасів. Розрізняють поточний та кінцевий коефіцієнти нафтовилучення. Поточний коефіцієнт характеризує ступінь вилучення нафти на поточний момент розробки, а кінцевий – на момент закінчення розробки родовища.

При напірних режимах коефіцієнт нафтовилучення n ( за пропозицією А. П. Крилова ) відображається як добуток коефіцієнтів витіснення нафти із пласта n в і охоплення пласта розробкою n0:

n = n в n 0,