К. Р. Симон і Г. Г. Кричевський одними з перших відзначили, що на початку 1950-х років змінилася ситуація в галузі пошуку наукової літератури, коли традиційні бібліографічні засоби не могли повною мірою задовольнити потреби багатоаспектного пошуку. Ними було запропоновано широку програму організації реферативної періодики, сформульовано вимоги, котрі відбито у різних інструкціях і рекомендаціях з реферування. Суть їх така:

призначення реферату — не замінити безпосереднє ознайомлення з роботою, а надати можливість фахівцю зробити висновки щодо її корисності та необхідності безпосереднього до неї звернення;

реферат має бути орієнтованим на широке коло фахівців з відповідної галузі знання та відбивати основний зміст первинного документа, важливі факти, методику виконання роботи;

реферати на одні й ті ж документи мають складатися з урахуванням специфіки відповідних реферативних видань, а їх обсяги визначаються ступенем важливості реферованих праць [106].

У ці ж роки ведеться інтенсивна робота з набуття досвіду анотування літератури різного змісту. Правила анотування різних типів документів, а також творів друку з різних галузей знань відображено у ряді методичних розробок. Наприклад, специфіку анотування газетних і журнальних статей розглянуто у дослідженнях Н. А. Дилевської, Є. І. Шамуріна. Особливості складання анотацій до літератури краєзнавчого змісту — у В. О. Ніколаєва, В. Т. Витяжкова, Л. А. Левіна. Значне місце у розробці спеціальної методики анотування посіли публікації, що розкривали специфіку складання анотацій до творів художньої літератури (Є. І. Рискіна), літератури з техніки (Н. П. Зибін, О. А. Лицкевич, А. В. Кременецька), з сільського господарства (М. С. Воїнова), економіки (М. Яковлєва) та ін. [2].

Монографія Є. І. Шамуріна "Методика составления аннотаций" [139] підсумувала досягнення в галузі анотування за весь попередній період. У ній з урахуванням накопиченого досвіду розкрито особливості процесу анотування, його методи, охарактеризовано різні типи анотацій, специфіку анотування різних типів видань тощо.

Важливою подією того часу стала робота зі стандартизації процесу реферування та анотування. В 1970 р. набув чинності ГОСТ 7.9-70 "Реферат і анотація" (потім неодноразово переглядався й удосконалювався). Стандартизація реферування та анотування дала змогу уточнити зміст понять, висвітлити основні вимоги до структури анотації й реферату, їх форми, обсягу, видавничого оформлення тощо.

Подальший розвиток вітчизняного реферування пов'язаний з іменами Д. Ю. Теплова, Д. Панова, О. І. Михайлова, А. І. Чорного, Р. С. Гіляревського, М. Колчинського, О. Фоміна [85, 86, 122, 130] та ін., у працях яких було досліджено питання підготовки та видання рефератів. Певний внесок у розвиток теорії реферування належить Г. С. Ждановій [49, 50], В. І. Соловйову [110, 111], В. А. Полушкіну [94], А. Н. Кулику [76] та ін. Слід відзначити, що для вивчення рефератів у той період використовували переважно емпіричні методи дослідження. Це призвело не тільки до методичної, а й до організаційної відокремленості їх складання у різних наукових дисциплінах, до використання залежно від конкретних завдань окремих методик і критеріїв оцінки рефератів.

Найдетальніше теоретичні та практичні питання реферування були розроблені В. І. Соловйовим і викладені у книзі "Составление и редактирование рефератов: Вопросы теории и практики" [111]. Дослідник запропонував розглядати реферат як інформаційну модель первинного документа. Це дало змогу автору логічно обгрунтувати переваги методу поаспектного реферування, використання якого забезпечує однаковість структурного запису елементів реферату та скорочення часу на його редагування. Ним же було висвітлено питання фасетного аналізу документів, результати котрого оформлюються у вигляді табличного реферату. Пізніше В. І. Соловйовим разом з О. Є. Конюшко був також запропонований інформаційно-класифікаційний метод реферування первинних документів, в основу якого покладено класифікацію відомостей, що вміщує першоджерело, за ступенем значущості, цінності та корисності [112]. Усі запропоновані методи досить надійно забезпечують виконання завдання універсалізації підготовки реферату багатоцільового призначення.

Суттєвий інтерес для розвитку теорії реферування мали праці Л. С. Конєва, В. П. Леонова, В. І. Соловйова, присвячені розробці методів підвищення якості рефератів [62, 77, 79, 110]. Питання оцінювання реферативної інформації було щільно пов'язане з однією з центральних проблем реферування в цілому — типізацією рефератів. Ця проблема ще й досі не має однозначного вирішення. Різноманітність функціональних якостей джерел, які зумовлюють зміст і форму реферату, специфіка його підготовки та використання істотно утруднюють вибір єдиного підходу до їх класифікації. Неоднаковість у підходах і обгрунтуванні типоутворювальних ознак спричинили появу великої кількості видів рефератів зі схожими (перехресними) ознаками. Найбільш обгрунтованою класифікацією може вважатися та, що склалася у практиці органів НТІ й узагальнена в роботі В. І. Соловйова [111]. Широко відома і класифікація, розроблена представниками санкт-петербурзької школи інформатики, зокрема, В. П. Леоновим [80].

Зарубіжні науковці в 1960-х роках розглядали питання визначення понять "реферат" і "анотація", виявлення їх збігу та розбіжностей, застосування оцінного методу для визначення трудомісткості реферування; досліджували типи рефератів, їх обсяги. Найцікавішими є роботи Б. Уейла, І. Зарембера, Г. Оуена, де підкреслено, що зміст і характер рефератів залежать від різноманіття цілей і завдань, які постали перед користувачами інформації. Становить інтерес праця Г. Борко та Ч.