систем і відомств у всіх регіонах країни». Посилання на матеріали журналу (до речі, зареєстрованого ВАКом), уже з'яви-лися в українських наукових виданнях. Про його ав-торитет свідчать і листи читачів. Наприклад, молодий бібліотекар М. Сопронюк із села Новоселиці Хмельницької області, студент Кам'янець-Подільського училища культури, пише: «Нещодавно писав контрольну роботу..., тому брав у районній бібліотеці комплект журналу "Бібліотечна планета" за 2000 рік, використав потрібні статті і перечитав деякі рубрики.... Бажаю колективу редакції міцного здоров'я, щастя, благополуччя в родині, а журналу - щоби процвітав багато десятиліть, щоб його могла отримувати кожна сільська бібліотека в Україні». "Ми з нетерпінням че-каємо виходу кожного номеру журналу. Перечитуємо буквально кожну статтю. Видання є нашою настільною книгою в роботі. Ми черпаємо з нього різну інфор-мацію, рекомендації, методичні поради, обмін досвідом, цікаві нововведення", - так написала завідувачка методико-бібліографічного відділу Городенківської ЦРБ Івано-Франківської області М. Підлеснюк. Отже, є підстави думати, що статті, а окрім того закони і нормативні акти, що їх регулярно публікує видання, позитивно впливають на пра-цю бібліотекарів, полегшують її.
За п'ять років покращилось оформлення журна-лу. Принциповою проблемою є організація зворотно-го зв'язку з читачами. Поки що ця робота не стала системною, не використовуються всі форми кон-тактів і збирання інформації - від анкетування до Інтернет-конференцій.
На жаль, поки що журнал практично не знає бібліотечний світ за кордоном. Щоправда, в російському журналі "Библиотековедение” факт на-шого існування вже зафіксовано [3;121].
2.2 Моніторинг діяльності журналу
В рік заснування Всеукраїнського дня бібліотек було започатковано і професійний часопис бібліотечної спільноти – науково - виробничий журнал «Бібліотечна планета», на даний час уже є сорок перший номер. Усі ці роки часопис змінювався, розвивався і , хочеться сподіватися, покращувався. Адже за 10 років тематика публікацій значно розширилася відповідно до кардинальних змін у нашій професійній роботі, розвитку бібліотечно - інформаційних технологій.
Задумано його було як орган, що мав би взяти на себе широке коло функцій і суто професійного, і суспільно - культурного характеру. Малися на увазі висвітлення теоретико - методологічних основ бібліотечної справи, сприяння професійному самовдосконаленню бібліотечних працівників, розроблення сучасних стратегій інформаційного забезпечення різних верств суспільства, аналіз ролі бібліотек у нарощуванні інтелектуального потенціалу нації, висвітлення практичної діяльності бібліотек різних рівнів та надання конкретної допомоги бібліотечним працівникам у вирішенні їхніх проблем. Зрештою, йшлося і про необхідність привернення уваги держави, у суспільства, громадських організацій до цих проблем. Тепер, коли минуло десять років і вийшло друком чотири десятки чисел часопису, можна сказати, що він успішно виконує своє завдання. Сформовано міцний редакційний і авторський колектив, є тісний зв’язок з культурною, насамперед бібліотечною, громадськістю. Регулярно публікуються матеріали методичного характеру, розповіді про великі бібліотеки України та їхні скарби, про книговидання й книготоргівлю. Часопис надає слово бібліотекарям - активістам, які пропонують свої ідеї та цікаві ініціативи, спрямовані на підвищення ролі бібліотек у культурному житті суспільства через розширення меж і форм їхньої допомоги різним верствам населення. Виправдовуючи свою назву, «Бібліотечна планета» друкує матеріали про досвід кращих бібліотек Західної Європи, Польщі, Росії, Білорусі, про методи їхньої роботи з різними віковими та соціальними групами користувачів бібліотек. Це – один із аспектів адаптації до критеріїв світового культурного процесу. Тут є і великий резерв для обміну інформацією та для модернізації бібліотечних технологій.
«Бібліотечній планеті» є що досліджувати, пропонувати та брати під свій контроль, зокрема, здійснювати постійний «моніторинг» ставлення сільських і районних влад (та й не тільки їх: згадаймо долю багатостраждальної Полтавської обласної бібліотеки для дітей імені Панаса Мирного) до культурних об’єктів у зоні їхніх повноважень та водночас популяризувати, хай і не численні, приклади допомоги й доброчинства з боку місцевого підприємництва.
Традиційна робота бібліотек із читачами також потребує врахування не стандартних обставин як позитивного, так і негативного виміру. Відомо, які великі можливості принесла широка комп’ютеризація бібліотек (поки що, нажаль, далеко не всіх). Але й тут є свої проблеми. Інтернет фантастично збільшив інформаційний ресурс для всього суспільства та для кожного користувача. Але він породив і загрозу інформаційного хаосу, захаращення інформаційного простору напівфабрикатами й компіляціями, небезпеку необдуманого та не критичного використання випадкових матеріалів. І тут великого значення набуває культура вибору, культура інтелектуальних та смакових критеріїв користувача, його здатність оцінювати доказову базу й джерельну обґрунтованість тих або інших тверджень. І цю культуру має виховувати, зокрема, й бібліотека, оскільки комп’ютер, Інтернет стають знаряддя ми її роботи; ці проблеми має висвітлювати й «Бібліотечна планета». [50;4]
Або таке, в якомусь сенсі традиційніше. Бібліотеки всіх «рангів» зазвичай брали і беруть участь у відзначенні культурних ювілеїв, у популяризації книжкових новинок. Але здебільшого йдеться про обмежене коло канонізованих явищ або «розкручених» авторів. Та насправді вартих уваги явищ і авторів незмірно більше, і тут потрібна ініціатива й пошукова робота самих бібліотек. Нині більшість книгозбірень не одержує новинок літератури і не спроможна їх придбати – мабуть, треба шукати зв’язків із самими авторами, вони ж зацікавлені в популяризації своєї творчості й будуть вдячними учасниками такого нештатного книгообміну.
І друге питання. В багатьох публічних бібліотеках є книжки непрочитані, незатребувані читачами. Далеко не завжди це «макулатура», інколи просто до них не дійшла читацька уважність, у якої бувають свої «збої». Колись такі книжки просто списували, мабуть, практикується це й тепер, хоч, може, не в таких масштабах і не так офіційно. Кому, як нерафінованому бібліотекареві, знати всі багатства