[39;78] Хро-ноло-гі-ч-но та-кий пе-рі-од не має на-у-ко-вої мо-ти-ва-ції. По--пер-ше, тут, зазадумом ав-то-ра, має роз-г-ля-да-ти-ся пе-рі-од ста-но-в-лен-ня ін-шо-мо-в-ної пе-рі-о-ди-ки на укра-їн-сь-ких зе-м-лях. Оскіль-ки у цей пе-рі-од пре-са ви-хо-ди-ла не тіль-ки російсь-кою, а й ін-ши-ми мо-ва-ми (фра-н-цу-зь-кою, ні-ме-ць-кою, поль-сь-кою, угор-сь-кою, ру-мун-сь-кою, єв-рей-сь-кою та ін.), то на-зва пе-рі-о-ду не від-по-ві-дає дій-с-но-с-ті. Зміст пер-шої кни-ги ав-то-ра за-свід-чує, що мо-ва йде не про іс-то-рію жу-р-на-лі-с-ти-ки, а ра-д-ше про іс-то-рію ін-шо-мо-в-них пе-рі-о-ди-ч-них ви-дань. Як-що ав-тор ви-ко-ри-с-тав не мо-в-ний, а те-ри-то-рі-аль-но--дер-жа-в-ний прин-цип, то по-трі-б-но бу-ло б про-ана-лі-зу-ва-ти не тіль-ки ро-сій-сь-ко-мо-в-ні ви-дан-ня, а й пе-рі-о-ди-ку ін-ши-ми мо-ва-ми. Ана-ліз по-да-них у кни-зі ви-дань зро-б-ле-но ав-то-ром зі знан-ням спра-ви. Од-нак чи мо-ж-на аль-ма-на-хи од-но-зна-ч-но від-но-си-ти до пе-рі-о-ди-ки — це пи-тан-ня дис-ку-сій-не. Дру-гий пе-рі-од ав-тор про-по-нує на-зва-ти “Австрійсько-українсь-кий” або “Галицько-український”. За ло-гі-кою іс-то-ри-ч-но-го роз-ви-т-ку, то в іс-то-рії української преси ма-ли бу-ти й поль-сь-ко-, ру-мун-сь-ко-, че-хо-с-ло-ва-ць-ко--ук-ра-їн-сь-кі пе-рі-о-ди. І. Михайлин ре-ко-мен-дує вра-ху-ва-ти та-кі яви-ща, як “створення пер-шо-го все-ук-ра-їн-сь-ко-го “товстого” жу-р-на-лу “Літературно-Науковий Ві-с-т-ник” (1898), який кон-со-лі-ду-вав Схід і За-хід Укра-ї-ни. Од-нак то-ді ви-па-да-ють з по-ля зо-ру пер-ша укра-їн-сь-ка що-ден-на га-зе-та “Діло” (1880–1939), ча-со-пис “Буковина” (1885–1918) та ін-ші ви-дан-ня, які слу-гу-ва-ли цій же спра-ві. Про-по-ну-є-ть-ся зве-р-ну-ти ува-гу на ді-я-ль-ність по-лі-тич-них пар-тій та об’єд-нань, їх дру-ко-ва-ні ор-га-ни. Об-ме-жу-ва-ти цей етап у роз-ви-т-ку української жу-р-на-лі-с-ти-ки пар-тій-ною пре-сою — це озна-чає від-ки-да-ти де-ся-т-ки не-за-а-н-га-жо-ва-них пе-рі-о-ди-ч-них ви-дань.Дис-ку-сій-ною є хро-ноло-гія тре-тьо-го пе-рі-о-ду — це “три де-ся-ти-літ-тя XX ст. і че-т-вер-то-го” — “1930–1980 рр.” За-про-по-но-ва-на періодизація свід-чить, що по-за ува-гою до-слі-д-ни-ка за-ли-ша-ть-ся ці-лі пе-рі-о-ди в роз-ви-т-ку української жу-р-на-лі-с-ти-ки, окре-мі пла-с-ти преси, не бу-де вра-хо-ва-на спе-ци-фі-ка ста-но-в-лен-ня і роз-ви-т-ку ре-гі-о-наль-ної пе-рі-о-ди-ки. Дис-ку-сій-ни-ми є пи-тан-ня, що іс-то-рія жу-р-на-лі-с-ти-ки, на пе-ре-ко-нан-ня ав-то-ра, по-вин-на охо-п-лю-ва-ти са-ме та-кі скла-до-ві: вла-с-не іс-то-рію пе-рі-о-ди-ч-них ви-дань, кри-ти-ки, пу-б-лі-ци-с-ти-ки, до-ку-мен-та-лі-с-ти-ки, лі-те-ра-ту-ри і на-у-ки [26;55]І. Михайлин про-по-нує не “принижува-тись” до біб-ліо-г-ра-фії преси. Од-нак, як-що ми не бу-де-мо зна-ти, хто, ко-ли, де і що ви-да-вав, то чи змо-же-мо на-пи-са-ти спра-в-ж-ню “історію української преси” чи “історію української жу-р-на-лі-с-ти-ки” без суб’є-к-ти-в-них оці-нок і вла-с-них упо-до-бань?
>
1.2 Періодичні видання: класифікаційні ознаки, види та підвиди < >
Періодичність означає регулярність випуску видань, що визначаються кількістю його чисел чи випусків за пев-ний проміжок часу. У цьому контексті видання діляться на неперіодичні та серіальні. Неперіодичне видання — це видання, яке виходить одно-разово, продовження якого не передбачене. Передусім це листівки, брошури, книги. До неперіодич-них видань належать і книжкові видання у двох чи багатьох томах, або в двох чи кількох частинах. Такі видання наперед розраховані на певну кількість томів чи частин (у межах тому), випуск їх у світ, як правило, розтягнутий у часі і не регламентується чітко поділеними періодами появи кож-ного нового тому (частини). У державному статистичному обліку кожен том багатотомного видання фіксується як окреме видання. Серіальне видання — це видання, яке виходить протягом певного часу, має спільну назву, однотипне оформлення, дату чи нумерацію випусків. Серіальне видання, у свою чергу, поділяється на два підвиди: періодичне і продовжуване.[19;200] Періодичне видання — це підвид серіального видання, що постійно виходить з певною часовою періодичністю (один раз у квартал, місяць, тиждень через день, щоденно і т. д.) з наростаючою нумерацією, з неповторюваним інфор-маційним матеріалом, під однією назвою, в однотипному художньому оформленні.
На відміну від періодичного, продовжуване видання виходить у світ без чітко визначених наперед проміжків часу, а за мірою накопичення та редакційно-видавничої підготовки матеріалів, однак, має свою нумерацію і типове художньо-технічне оформлення.
”Рис. 1.1” Періодичні та продовжувальні видання
Газета — це періодичне видання, що має постійну назву, виходить через короткі проміжки часу, містить, відповідно до своєї програми, оперативну інформацію, різножанрові текстові та зображальні матеріали.
Журнал (інша назва — часопис) — це періодичне збро-шуроване видання, що має постійну назву, виходить через триваліші проміжки часу (здебільшого місяць), містить, відповідно до своєї програми, різноманітні матеріали як інформаційного, так і аналітичного характеру, зазвичай у обкладинці.
Бюлетень — видання оперативного характеру з постій-ними рубриками (періодичне або продовжуване), що міс-тить різноманітні матеріали організації-засновника.
Календар - періодичне або неперіодичне видання в якому у послідовності зазначаються дні, тижні, місяці конкретного року, а також вміщується різноманітна інформація, що має безпосереднє відношення до тієї чи іншої дати.
< <Журнал ><(від ><фр. ><journal ><- ><щоден-><ник, ><газета) ><являє ><собою ><періодичне ><видання, ><яке ><виходить ><під ><однією ><на-><звою, ><має ><постійні ><рубрики, ><містить ><статті, ><реферати, ><інші ><матеріали ><з ><різ-><них ><громадсько-політичних, ><наукових, ><виробничих ><питань ><тощо, ><літературно-><художні ><твори, ><ілюстрації, ><фотографії. ><На ><відміну ><від ><книг, ><журнали ><носять ><здебільшого ><комерційний ><характер, ><і ><витрати ><на ><них ><покриваються ><не ><лише ><читачами, ><а ><й ><рекламодавцями. [14;325]
Науково-виробничий журнал – стосується наукової та виробничої діяльності, займається нею.>
В основі текстового матеріалу наукових видань — ре-зультати теоретичних чи експериментальних досліджень одного або групи авторів у тій чи іншій галузі знань. Сюди належать також історичні документи, першо- чи передруки пам'яток культури, науки, літератури та мистецтва, допо-внені, як правило, науковими примітками, коментарями, атрибуцією текстів. (Характерний приклад із недавніх буклетів українського книговидання — популярні серед чита-чів серії "Пам'ятки історичної думки України", "Літературні пам'ятки України".)
Близькими до попередніх є науково-популярні видання. Оскільки призначаються вони здебільшого для широкого кола читачів, які не є спеціалістами конкретної галузі знань, головною вимогою для їх створення є доступний, популяр-ний стиль викладу. Звідси й назви серійних видань — "По-пулярно про Складне", "Бесіди про науку", "Еврика".
Наукові видання мають такі підвиди: *
монографія (всебічне дослідження