Загалом трудову діяльність та її раціоналізацію можна розглядають як похідну у сфері фізичної і розумової праці, тобто працю робітників, технічних виконавців, спеціалістів і керівників. Особливою рисою розумової праці, тобто праці керівників, спеціалістів і технічних виконавців, є те, що її результати використовуються для організації праці інших працівників. Таким чином, якщо працівник з вищою освітою працює на верстаті з програмним управлінням, його праця прирівнюється до фізичної праці робітника, тому що цей працівник безпосередньо виробляє продукцію.

Збирання інформації про трудову діяльність є обов’язковим елементом її аналізу та раціоналізації. Існують два підходи до вивчення характеристик трудової діяльності: 1) побічний, який реєструє зміни в організмі людини, що виникають внаслідок виконання нею роботи; 2) прямий, який виявляє економічні, психічні та фізіологічні процеси, які складають зміст діяльності.

Збирання інформації про трудову діяльність відбувається шляхом:

- цілеспрямованого вивчення закономірностей здійснення трудової діяльності у природних умовах;

- збирання статистичних даних; цілеспрямованого вивчення закономірностей організації умов та засобів виконання професійної діяльності.

Система управління власною трудовою діяльністю передбачає орієнтацію на результат. Вона нерозривно пов’язана з раціоналізацією використання часу. Найповніше ця система викладена Г. В. Щокіним у праці “Социальная теория и кадровая политика ” [57, с. 319–331].

Така система передбачає збирання інформації за такими напрямками:

- складання схеми діяльності;

- визначення стратегічних і тактичних цілей трудової діяльності та їх зв’язку з аналогічними цілями підприємства;

- визначення секторів діяльності;

- визначення компетенції з метою здійснення змісту діяльності;

- оцінка необхідних ділових контактів;

- вимоги до розвитку особистості;

- окремі важливі завдання.

Збирання інформації за цією схемою дає змогу скласти індивідуальний план життєдіяльності та оптимізувати використання власного робочого часу як основного критерію раціональності. Обґрунтовані особисті схеми діяльності з орієнтацією на результат автоматично спричинюють раціональне використання часу. Звичайно, необхідно контролювати раціоналізацію всіх заходів такого плану, коригуючи їх відповідно до досягнення кінцевої мети діяльності. Таким чином, дослідження трудової діяльності та рекомендації з її раціоналізації повинні ґрунтуватися на закономірностях взаємодії психічних і фізіологічних процесів, що є основою трудової діяльності, з предметами праці та оточуючим середовищем.

Загалом трудову діяльність можна уявити як динамічну структуру, що здійснює перетворення інформації та енергії. Специфіка взаємодії людини з предметами праці визначається насамперед тим, які функції людина виконує. Основні методи збирання інформації про трудову діяльність поділяють на три групи:

- вивчення закономірностей трудової діяльності у природних умовах;

- збирання статистичних даних;

- виробничий експеримент [27, c. 291].

Результат дослідження трудової діяльності має бути зафіксований в документах

Роль рішення в управлінському процесі надзвичайно велика. Керувати - це значить вирішувати будь-яке завдання для досягнення певної мети. Рішення має універсальний характер, що витікає із специфіки людської діяльності, свідомої і цілеспрямованої.

Прийняття управлінського рішення - це процес вибору розумної альтернативи вирішення проблеми, що є вирішальним в системі управління. Результати реалізації прийнятих управлінських рішень - це найбільш об'єктивна оцінка мистецтва керівника [33, c.284].

Управлінське рішення як специфічний вид діяльності людини в процесі управління можна уявити в вигляді послідовності певних операцій. Це перш за все розробка варіантів дій, вибір варіанту, його прийняття, (затвердження) і здійснення.

Рішення – це центральний момент усього процесу управління [33 c.287].

Можна сказати, що суттю професії менеджера є прийняття рішень.

У широкому значенні це поняття включає і підготовку рішення (планування), у вузькому значенні це вибір альтернативи. У рамках перспективного планування приймаються основні рішення (що робити?), потім у процесі поточного планування, організації, мотивації, координації, регулювання, змін планів – рішення у вузькому значенні (як робити?), хоча така межа є дещо умовною [33 c.2291].

Вєснін В.Р. зазначає, що умовно всі види інформації, що використовуються при ухваленні рішення, можна підрозділити на:

-вхідну і вихідну;

-оброблювану і необроблювану;

-текстову і графічну;

-постійну і перемінну;

-нормативну, аналітичну, статистичну;

-первинну і вторинну;

-директивну, розподільну, звітну [6, c.412].

Цінність одержуваної інформації залежить від точності завдання, тому що правильно поставлена задача визначає необхідність конкретної інформації для ухвалення рішення .

Прийняття рішень притаманне будь-якому виду діяльності, і від нього може залежати результативність роботи однієї людини, групи людей чи усього народу певної держави. З економічної й управлінської точок зору ухвалення рішення варто розглядати як фактор підвищення ефективності виробництва. Ефективність виробництва, природно, у кожному конкретному випадку залежить від якості прийнятого менеджером рішення.

Усі прийняті у будь-якій сфері діяльності рішення можна умовно класифікувати і підрозділити на рішення: по стратегії підприємства; прибутку; продажам; питанням, що надають вплив на утворення прибутку.

Ухвалення рішення, як правило, сполучено з вибором напрямку дії, і якщо рішення приймається легко, без спеціального пророблення альтернатив, то гарне рішення прийняти важко. Вірне рішення накладає на менеджера велике соціальне навантаження і залежить від психологічної підготовленості менеджера, його досвіду, особистісних якостей.

Ухваленню рішення передують декілька етапів:

-виникнення проблем, по яких необхідно прийняти рішення;

-вибір критеріїв, по яких буде прийняте рішення;

-розробка і формулювання альтернатив;

-вибір оптимальної альтернативи з безлічі можливих;

-затвердження (прийняття) рішення;

-організація робіт з реалізації рішення - зворотний зв'язок [6, c.419].

На практиці проблема прийняття рішення – тобто здійснення процесу управління – є специфічна тиском термінів, недоліком кваліфікації або ж інформації для прийняття рішення, ненадійністю методів, схильністю менеджерів до рутини, розбіжностями між особами, що приймають рішення. Усі види рішень, прийнятих у процесі управління, можна класифікувати за численними ознаками:

по об'єкту рішення (орієнтовані на цілі чи засоби, основні структурні або ситуаційні ); надійності вихідної інформації (на основі надійної інформації, ризикові і ненадійні); термінам дії наслідків (довго-, середньо-, короткострокові);