Величезну роль в розвитку книжкової культури Середньовіччя зіграла літературна спадщина античності. Твори Гомера, Есхіла, Евріпіда, Платона, Арістотеля не тільки переписували, але і збагачували власними коментарями. Літературні праці Єфрема Сиріна, Іоанна Дамаськіна складали енциклопедію знань для православних християн.

Особливого розквіту досягла і арабська культура, що розповсюдилася від Індука Піренєєв. Араби дали Європі дешевий писальний матеріал - папір. Це привело до збільшення виробництва рукописів. Стали з'являтися дешеві «видання» для повсякденного користування (наприклад, часослови). З їх появою університети організували для своїх студентів переписування учбових текстів. На підручники школяр в ХШ столітті витрачав приблизно ту ж частину свого бюджету, що і його побратим ХХ в. Здешевлення книг розширило круг споживачів і тим самим сприяло формуванню суспільних і приватних бібліотек

Проте як би не була майстерна і красива копіювання книг від руки, вона мала свої межі. З ХIV століття доступ до читання, що було раніше привілеєм освічених, одержали нові шари суспільства. Ці нові читачі - дворяни і буржуа, торговці і чиновники - в повсякденному житті не мали смаку до латині. Вони хотіли одержати не тільки технічні твори, але також книги для відпочинку, захоплююча вигадка - і все це на добрій романській мові. Так народився роман, успіхи якого прискорили нове і рішуче зрушення в розвитку книги - книгодрукування.[2]

Успіхи книгодрукування були швидкими і разючими. Воно виникло саме вчасно, підтверджуючи, що технічне відкриття одержує визнання тільки тоді, коли воно відповідає насущним соціальним потребам. Умови для книгодрукування в Європі були сприятливими - мови, що використовують алфавітну систему з двадцяти шести букв, але що ще важливіше - європейська цивілізація переживала економічний і духовний підйом, і розповсюдження письмових документів стало для неї каменем спотикання. Обставини вимагали, щоб книгодрукування було, нарешті, винайдено.

Відкриття, мабуть найзначніше в історії людства, увійшло до життя прозаїчно: перші друкарі побачили в ньому всього лише зручний спосіб для того, щоб прискорити копіювання книг, поліпшити їх зовнішній вигляд, понизити собівартість. Все - і виробництво і продаж книг - свідчать про те, що головною турботою друкарів було збільшення власних доходів. Та ж турбота виявляється і у виборі перших друкарських текстів - все це самий ходовий товар: релігійні твори, збірки цікавих історій, технічна допомога, рецептурні книги - ось головне в каталозі наших практичних видавців. Ось що говорить об винахід книгодрукування Герберт Уеллс: « стали дешевше підручники, величезне число людей навчилося читати. І річ не лише в тому, що книг стало більше. Їх стало простіше читати і тому простіше розуміти. Вже не треба було мучитися, розбираючи витіюваті букви і намагаючись зрозуміти їх сенс. Читачам вже ніщо не заважало. З XV століття, власне, і починається історія розвитку європейських літератур. Ми бачимо, як на зміну місцевим діалектам приходять єдині італійський, англійський, французький, іспанський, а пізніше - німецький. Тоді в цілій низці країн національні мови стають мовами літературними. Їх різносторонньо використовують, всіляко обробляють, роблять їх точними і виразними. Ці мови знаходять здатність, подібно грецькому і латині, нести все багатство філософської думки».

Успіхи книгодрукування перевершили всі очікування. Перша друкарська книга з'явилася в 1454 р. в Майнце, в Римі - в 1464 г, в Парижі - в 1470, в іспанському місті Валенсія - в 1474 і в Лондоні - в 1476. Деякі дослідники оцінюють число інкунабул, тобто книг, надрукованих в Європі з 1450 по 1500 г в 20 млн. екземплярів. В Європі тоді налічувалося менше ста мільйонів жителів, до того ж в більшості своїй безграмотних. У 1530 г книгодрукування ступило на американський континент, віце-король Антоніо де Мендоса ввів його в Новій Іспанії, в Мексиці.

Книга придбала нове вимірювання. Перші інкунабули виходили тиражами в декілька сотень екземплярів. Середній тираж перевищив 1000 екземплярів тільки у середині ХVI століття. У XVII столітті він вже коливався між 2000 тисячами і 3000 тисячами і залишився на цьому рівні до кінця XVIII століття. За рідкісним виключенням, на ручному друкарському верстаті не можна було досягти більшого. До того ж друкарі, які тепер відокремилися від книгопродавців, зайнятих збутом продукції, побоювалися, що збільшення тиражів знецінить їх товар. Цехи друкарів обмежували одночасно і кількість друкарень і важливі видання.[3]

Не дивлячись на постійну тенденцію до зниження, ціна книги в Західній Європі трималася на рівні, доступному лише для заможних буржуа, але не для представників середніх шарів і тим більше робочих. Останні, якщо не були абсолютно безграмотними, розташовували для задоволення потреби в читанні лише розхожими виданнями, які їм пропонували торговці-рознощики: казками, баладами або календарями.

Можна сказати, що велика європейська література XVI, XVII, XVIII століття, опорою і провідником якої стала друкарська книга, розповсюджувалася лише в дуже вузькому соціальному крузі.

У XVIII столітті Англія була самою грамотною країною