Як засіб цікавості в науково-популярних творах використовуються прислів'я і приказки: «Але перший млинець, як відомо, грудкою»; «Хороший початок півсправи відкачав». Яскраве емоційно-експресивне забарвлення прислів'їв і приказок обумовлене образністю використовуваних в них мовних засобів. Прислів'я і приказки носять розмовний характер, вони забарвлені в жартівливі, іронічні тони, тому їх використання додає невимушену довірчість розповіді.

Вимоги, які пред'являють до термінології популярних творів, залежать від освітніх і вікових особливостей аудиторії. Наприклад, у виданнях для дітей молодшого і середнього шкільного віку повинна бути мінімальна кількість вузькоспеціальних термінів. У виданнях, призначених для дорослих читачів, недоцільно відмовлятися від професійної термінології. Проте введення термінів в текст повинне бути мотивоване, зловживання вузькоспеціальною лексикою позбавляє мова простоти і доступності.

Для того, щоб полегшити сприйняття інформації, автори пояснюють значення термінів. Пояснення етимології термінологічних виразів може служити разом з тим засобом створення цікавості. Наприклад: «Свою назву вони (нейтронні зірки) отримали через те, що, на думку теоретиків, електрони і протони атомів речовини, з якої складалися ці небесні тіла, були зім'яті силою гравітації до такого ступеня, що перетворилися на компактніші нейтрони»; «Цефєїди - небесні тіла, які, за словами одного з дослідників, «пульсують, немов серце... Назва «цефєїди» походить від зірки Дельта Цефея - одному з найбільш типових для даного класу небесних тіл».

Сучасний науково-популярний стиль не схильний до уніфікації і стереотипності. Специфіка популярної манери викладу зумовлює вираз індивідуально-авторського образу мислення.

«Редактор популярного твору про науку допомагає авторові знаходити слова яскраві поняття, що запам'ятовуються, точно виражаючі, уникати як трафаретів, так і штучною цветістості зображення, пам'ятаючи, що мова популярних книг про науку повинна володіти точністю мови літератури науковою, яскравістю літератури художньою і бути зрозумілим читачам, на яких розрахований твір».[6]

Популярному викладу протипоказане згортання інформації. Тому небажане нанизування родових відмінків, використання абстрактних слів «проблема», «питання», «уявимо, що.», дієслів відособленої дії, безособових дієслів: «було продемонстроване», «вже сказане», пов'язаних з ними займенникових конструкцій 3-ої особи: «автор вважає потрібним сказати», «на погляд автора», лекційно-канцелярських оборотів «ми бачимо тепер», «ми вже встановили».

Різноманітність мовних і стилістичних засобів і їх роль в популяризації науки надають редакторові можливість широкого прояву своїх професійних і творчих здібностей.

Найбільш характерною особливістю мови письмової наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу. Це знаходить свій вираз у всій системі мовних засобів. Науковий виклад складається головним чином з міркувань, метою яких є доказ істин, виявлених в результаті дослідження фактів дійсності.

Для науково-популярного тексту характерні смислова закінченість, цілісність і зв'язність. Найважливішим засобом виразу логічних зв'язків є тут спеціальні функціонально-синтаксичні засоби зв'язки, вказуючі на послідовність розвитку думки (спочатку, перш за все, потім, по-перше, по-друге, значить, отже і ін.), суперечливі відносини (проте, тим часом, тоді як, проте), причинно-наслідкові відносини (отже, тому, завдяки цьому, згідно з цим, внаслідок цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (перш ніж перейти до.., звернемося до.., розглянемо, зупинимося на.., розглянувши, перейдемо до.., необхідно зупинитися на.., необхідно розглянути), підсумок, висновок (отже, таким чином, значить, на закінчення відзначимо, все сказане дозволяє зробити висновок, підвівши підсумок, слід сказати).

Завдяки спеціальним термінам досягається можливість в короткій і економній формі давати розгорнені визначення і характеристики наукових фактів, понять, процесів, явищ.

Встановлено, що кількість термінів, вживаних в сучасній науці, значно перевищує загальну кількість слів, що вживаються в літературно-художніх творах і розмовній мові.

Слід твердо пам'ятати, що науковий термін не просто слово, а вираз суті даного явища. Отже, потрібно з великою увагою вибирати наукові терміни і визначення. Не можна довільно змішувати в одному тексті різну термінологію, пам'ятаючи, що кожна наука має свою, властиву тільки їй, термінологічну систему. Не можна також вживати замість прийнятих в даній науці термінів профессионалізми. Профессионалнзми - це не позначення наукових понять, а умовні, надзвичайно диференційовані найменування реалій, використовувані в середовищі вузьких фахівців і зрозумілі тільки їм. Це свого роду їх жаргон. У основі такого жаргону лежить побутове уявлення про наукове поняття.[7]

Фразеологія науково-популярної прози також вельми специфічна. Вона покликана, з одного боку, виражати логічні зв'язки між частинами вислову (такі, наприклад, стійкі поєднання, як "привести результати", "як показав аналіз", "на підставі отриманих даних", "резюмуючи сказане", "звідси витікає, що" і т.п.), з іншого боку, позначати певні поняття, будучи, по суті справи, термінами (такі, наприклад, обороти фразеологізмів і складні терміни, як "струм високої напруги", "державне право", "коробка передач" і т.п.).

З погляду морфології слід зазначити в науково-популярному виданні наявність великої кількості іменників з абстрактним значенням, а також віддієслівних іменників (дослідження, розгляд, вивчення і т.п.).

У науково-популярній прозі широко представлені відносні прикметники, оскільки саме такі прикметники на відміну від якісних здатні з граничною точністю виражати достатні і необхідні ознаки понять.

Як відомо, від відносних прикметників не можна утворити форми ступенів порівняння. Тому в науковому тексті при необхідності використання якісних прикметників перевага віддається аналітичним формам порівняльного і чудового ступеня.

Для утворення чудового ступеня найчастіше використовуються