Стислість - третє необхідне і обов'язкова якість наукової мови, що понад усе визначає її культуру. Реалізація цієї якості означає уміння уникнути непотрібних повторів, зайвої деталізації і словесного сміття. Кожне слово і вираз служить тут тій меті, яку можна сформулювати таким чином: як можна не тільки точніше, але і коротше донести суть справи. Тому слова і словосполучення, що не несуть ніякого смислового навантаження, повинні бути повністю виключені з тексту наукової роботи.

До мовної надмірності слід віднести і вживання без потреби іноземних слів, які дублюють українські слова і тим самим невиправдано ускладнюють вислів. Навіщо, наприклад, говорити "нічого екстраординарного", коли можна сказати "нічого особливого"; замість ординарний - звичайний, замість індиферентно - байдуже, замість ігнорувати - не помічати, замість лімітувати - обмежувати, замість орієнтування - приблизно, замість функціонувати - діяти, замість диверсифікація - різноманітність, замість детермінувати - визначати, замість апробовувати - перевіряти і т.д.

Особливо часто канцеляризми проникають в наукову мову в результаті недоречного використання так званих отименних приводів (у справі, по лінії, за рахунок, в частині), які позбавляють таку мову емоційності і стислості. Наприклад: "У частині задоволення запитів населення", "В справі підвищення економічності роботи двигуна".

Стислість в передачі змісту роботи досягається завдяки різного роду скороченням слів і словосполучень, заміні термінів, що часто повторюються, абревіатурами. При першій згадці терміну, що повторюється, замінююча його абревіатура приводиться в круглих дужках. Наприклад: "Досліджена електрична міцність легко-масляної ізоляції (ЛМІ). Встановлено, що ЛМІ залежно від...".

У тексті робіт використовуються тільки ті синтаксичні конструкції, які дають найбільшу економію засобів виразу. Така економія найчастіше досягається заміною складних пропозицій простими. Особливо великий ефект дає заміна додаткової визначальної пропозиції причетним оборотом. Так, в роботі: "Електромагніти поміщені в касети, які блокуються з брусом"; треба: "Електромагніти поміщені в касети, що блокуються з брусом". [10]

Складні пропозиції в тексті наукових робіт знаходять обмежене застосування. Але в деяких випадках без них не обійтися. При необхідності слід враховувати, що безсполучникові пропозиції економічніше пропозицій з союзами і тому переважніші.

Дуже часто в тексті технічних науково-популярних робіт виникає необхідність в певній послідовності перерахувати технологічні операції, трудові прийоми, несправності машин і механізмів. У таких випадках зазвичай використовуються складні безсполучникові пропозиції, в першій частині яких містяться слова з узагальнювальним значенням, а в подальших частинах за пунктами конкретизується зміст першої частини. При цьому рубрики перерахування будуються однотипно, подібно до однорідних членів при узагальнювальному слові в звичайних текстах. Тим часом порушення однотипності рубрик перерахування - досить поширений недолік мови багатьох робіт. Тому на однотипність побудови таких рубрик завжди слід звертати увагу.

2 Огляд сучасних популярної книжкових видань

2.1 Тенденції видання сучасних антологій в Україні

За останні десятиріччя в Україні вийшло у світ чимало антологій – колективних збірників вибраних творів. Переважно, видавці, які працюють у сфері художньої або дитячої літератури прагнуть мати в репертуарі видань хоча б один такий збірник. Це зовсім не дивно, адже антологія належить до репрезентативних, «престижних» видів видань, що працює на імідж видавця. Крім того, антології мають стабільних успіх у покупців, оскільки, по-перше, в цей збірник вміщують добірні, найкращі чи підсумкові твори, а по-друге, антологія – це, як правило, видання великого обсягу, що під однією обкладинкою містить значну кількість творів певного напрямку чи теми. Певний інтерес антології представляють і для упорядників, адже упорядництво – це не лише цікава робота, але й шанс заявити про себе, продемонструвати власний погляд на поточний літературний процес та навіть самоствердитися. До художніх колективних збірників, зокрема антологій, видавці й автори-упорядники намагаються застосовувати творчі, по можливості, нестандартні й оригінальні прийоми, саме тому такі збірники надзвичайно різноманітні.

Найчастіше твори до антології вміщуються за приналежністю до: певного літературного напрямку, національної літератури, певного періоду національної літератури, жанру (як правило, до антологій вміщують твори «малої» форми: поезії, оповідання, новели, есеї, афоризми). Антології настільки урізноманітнилися тематично, що крім стандартної типології з’явилася й авторська: Д. Кузьмін [12] розрізняє: антологію «цілого» (охоплення широкого спектру творів національної літератури), антологію «частини» (в межах цього типу виокремлює антологію «форми», «теми», «проблеми»); антологію «знайомства» (представлення нових творів), антологію «розширення» (поглиблення знань читача); антологію «приватного смаку»; енциклопедичний тип антологій («включає і знайоме і незнайоме, хрестоматійне і маргінальне»). Типологія Д. Кузьміна частково дублює традиційну для видавничої практики, але у ній зроблено спробу віддзеркалити реалії сучасного видання антологій. І справді, однією з найвиразніших тенденцій останнього десятиліття стало видання авторських антологій, антологій «приватного смаку», що у час виходу у світ ставали подіями літературного та культурного життя.

Природно, суб’єктивність антологій приватного смаку є одночасно сильною і слабкою рисою видань; сильною – коли упорядник є справді авторитетом у сфері літератури і видавничої справи, слабкою – бо дуже складно уникнути нав’язування літературних уподобань. Іван Лучук свою концепцію