Без усякого сумніву упорядник має бути висококваліфікованим фахівцем, адже його творча праця якого полягає у відборі, систематизації та розташуванні творів. До слова, упорядницька діяльність – дуже давня; в країнах Сходу, де виникли перші антології, навіть існує філософське розуміння конструювання колективного збірника. У середньовічній Японії укладання антологій вважалося особливим мистецтвом. Уже тоді було прийнято відбирати не найяскравіші поезії окремих авторів, а ті, що добре сполучаються, поєднуються одна з одною, створюючи щось на зразок колективного тексту з наскрізними темами – пори року, кохання тощо. Ще один цікавий погляд на концепцію антології: китайці вважали це видання своєрідним поетичним пейзажем. Як у природному пейзажі бувають красиві і некрасиві фрагменти, так само для китайця в поетичному ландшафті, поряд з досягненнями мають бути і поезії, що не повною мірою відповідають найвищому рівню, але вони створюють загальну картину, – якщо їх вилучити, картина буде ущербною. Ці цікаві погляди, вважаю, можна застосовувати і в сучасній видавничій практиці.

Іван Лучук одразу започаткував серію «Дивоовид». Василь Ґабор спочатку видав антологію «Приватна колекція», а вже згодом створив під цим брендом ще декілька антологій та серію моноавторських збірок. Володимир Даниленко за один рік видав три антології. Варто зазначити, що видавцям вигідно створювати серійні проекти, адже в такому випадку популярність антологій «множиться» на популярність серії (яка «втягує» читача, стимулює до придбання усіх наступних видань під маркою серії), отже, такий проект має більший потенціал для успіху.
Особливо популярними на сьогодні є тематичні антології, як наприклад, «сезонна» тритомна «Різдвяна антологія» (Львів: Свічадо, 2007); «Сто тисяч слів про любов, включаючи вигуки» (Харків: Фоліо, 2008). Загалом ринок художньої літератури добре забезпечений книжками різної тематики, і здивувати новинкою в цій царині в принципі нелегко. Виникає потреба в нових і оригінальних рішеннях. Успішно втілює нестандартні ідеї Юрій Винничук, його антологія «Чорт зна що» (Львів: ЛА «Піраміда», 2004) цікава і в плані вибору теми (до видання вміщено лише ті твори, де персонажем є чорт), і в плані чіткого дотримання концепції: лише українські твори від давнини до сучасності. Варто зауважити, що на ринку існують видання подібної тематики (як, наприклад: Антологія українського жаху / Упор. В. Пахаренко. – К.: Асоціація підтримки української популярної літератури, 2000. – 800 с.; Потойбічне: Українська ґотична проза XX ст./ Упоряд., вступне слово, бібліографічні відомості Ю. Винничука. – Львів: ЛА «Піраміда», 2005 рік. – 464 с.), але нешаблонний підхід до теми дозволяє розкрити її дещо під іншим кутом зору. Крім того, на прикладі роботи Ю. Винничука знову простежуємо тенденцію до серійності антологій (існує проект серії антологій, де кожен том буде присвячено певним персонажам, явищам: відьмам, чорнокнижникам, русалкам, янголам, снам тощо).[13]

Безперечно, особливий інтерес на сучасному етапі представляють антології творів українських письменників, однак не втрачають позиції і антології творів зарубіжної літератури: «50 польських поетів: Антологія польської поезії» (Київ: Основи, 2001); «Австрійська читанка. Антологія австрійської літератури ХХ ст.» (Львів: Літопис, 2005); «Французька детективна новела» (Київ: ВНТЛ-класика, 2005); «Антологія японської класичної поезії» (Київ: Факт, 2006).

Складно оминути ще одну тенденцію сьогоденного книговидання: випуск у світ підсумкових збірників. Це зумовлено періодом, в якому зараз перебуваємо: вісім років тому завершилося ХХ сторіччя, отже, в багатьох упорядників виникає бажання підбити певні підсумки, як наприклад, в збірнику «Українська мала проза ХХ століття. Антологія» (Київ; Факт, 2008) або ж окреслити перспективи, як це зроблено в антології поезії двотисячників «ДВІ ТОННИ найкращої молодої поезії» (Київ: Вид-во Романенка «Маузер», 2007).

На сучасному книжковому ринку представлені антології не лише художніх, а й публіцистичних та наукових творів. Ось декілька прикладів: Антологія публікацій у газеті «POST-ПОСТУП» (1991-1994) / Упор. Олександр Кривенко – Львів: ЗУКЦ, 2005. – 626 с.; Ідея університету. Антологія / Упор. М. Зубрицька, Н. Бабалик, З. Рибчинська. – Львів: Літопис, 2002. – 304 с. (В Антології зібрано тексти видатних мислителів ХIХ-ХХ ст., які формотворчо і критично осмислювали ідею Університету, впливали на його розвиток); Слово. Знак. Дискурс: Антологія світової літературно-критичної думки ХХ ст. / За ред. М. Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996. – 634 с.; Антологія української юридичної думки. У 10 т. / За заг. ред. академіка НАН України Ю. С. Шемшученка. – К.: Видавничий дім «Юридична книга», 2002; Консерватизм: Антологія. 2-ге вид. / Упоряд. О. Проценко, В. Лісовий. - К.: ВД "Простір", "Смолоскип", 2008. – 788 c. – ("Політичні ідеології"). Наукові твори так само можна і варто компонувати творчо, «з родзинкою», особливо простір для фантазії є при упорядкуванні текстів суспільно-гуманітарної тематики.

Урізноманітнення антологій надзвичайно позитивне явище і для видавця, і для читача, оскільки певний своєрідний набір типологічних ознак спрощує роботу видавця і редактора, а також забезпечує очікування читачів. Багатоманітність видів видань дозволяє розширити асортимент, а отже, повніше задовольнити