Теоретичне підґрунтя дослідження складають ідеї, теорії, концептуальні положення вітчизняних і зарубіжних учених, які досліджували окремі аспекти роботи, зокрема поняття „системи” та „системного підходу” –

М. В. Влауберг, М.Д. Панкратов, Є.Г. Юдін; сутність управлінських рішень висвітлювали С.Я. Берсуцька, В.О. Василенко, Є.Є. Клементьєва,

В.Т. Лісовець; особливість інформаційних потреб – Л.Ф. Єжова,

А.П. Суханов; ролі та проблемам інформації в управлінській діяльності приділяли увагу в своїх працях А.І. Арський, В.Д. Годін, О.Л. Єршова,

С. П. Кулицький, А.Д. Урсул, А.І. Чорний.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому , що лише комплексний підхід до визначення інформаційної бази, який враховує інформаційні потреби керівника організації, можливості у наданні тої чи іншої інформації на всіх етапах управління, дозволить проводити дієвий і більш якісний аналіз для управління діяльністю організації.

Структура дипломної роботи зумовлена логікою дослідження й викладу його наукових результатів. Робота складається зі вступу, двох розділів:

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМНОГО

ПІДХОДУ ДО ІНФОРМАЦІЙНИХ ПОТРЕБ В УПРАВЛІННІ;

РОЗДІЛ 2. ІНФОРМАЦІЙНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ УПРАВЛІНСЬКИХ РІШЕНЬ

ВАТ „ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АГРОХІМЦЕНТР», висновків, додатків та списку використаних джерел.

Основний обсяг роботи становить 65 сторінок. Список використаних джерел нараховує 50 найменувань.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ СИСТЕМНОГО ПІДХОДУ ДО ІНФОРМАЦІЙНИХ ПОТРЕБ В УПРАВЛІННІ

Поняття „системний підхід” і „система”

Відомо, що людина освоює світ різноманітними способами, насамперед вона освоює його чуттєво, тобто безпосередньо сприймаючи його через органи чуттів. Характер такого пізнання, що полягає в пам'яті й означуваний емоційним станом суб'єкта, є як цілісним так і дрібнім – що являє картину цілком або дрібно. На основі емоційних станів у людини складається уявлення про навколишній світ. Але почуттєве сприйняття є властивістю також усіх тварин, а не тільки людини. Специфікою людини є більш високий рівень пізнання - раціональне пізнання, що дозволяє виявляти і закріплювати в пам'яті закони формування матерії [47, ст.25].

Раціональне пізнання системне. Воно складається з послідовних розумових операцій і формує розумову систему, більш-менш адекватну системі об'єктивної реальності. Системна і практична діяльність людини, причому рівень системності практики підвищується з ростом знання і накопичення досвіду. Системність різноманітних видів відбитка і перетворення дійсності людиною є в кінцевому рахунку проявом загальної системності матерії і її властивостей [41, ст.12].

Системне пізнання і перетворення світу допускає:

- розгляд об'єкта діяльності (теоретичної і практичної) як системи, тобто як обмеженої множини взаємодіючих елементів;

- визначення складу, структури й організації елементів і частин системи, виявлення головних зв'язків між ними;

- виявлення зовнішніх зв'язків системи, виділення з них головних;

- визначення функції системи і її ролі серед інших систем;

- аналіз діалектики структури і функції системи;

- виявлення на цій основі закономірностей і тенденцій розвитку системи.

Пізнання світу, а «наукове пізнання» зокрема, не може здійснюватися хаотично, безладно; воно має визначену систему і підпорядковується визначеним закономірностям [3,ст.34]. Ці закономірності пізнання визначаються закономірностями розвитку і функціонування об'єктивного світу.

З сучасної точки зору - системи класифікують на цілісні, у яких зв'язки між складовими елементами міцніші, ніж зв'язки елементів із середовищем, і сумативні, - у яких зв'язки між елементами того самого порядку, що і зв'язки елементів із середовищем; органічні і механічні ; динамічні і статичні; «відкриті» і «закриті»; «самоузгоджені» і «неорганізовані» і т.д. Звідси може виникнути питання про неорганізовані системи, наприклад - гора каміння, вірніше сказати - сукупностях - чи є вони системами? Так, і цьому можна привести докази виходячи з наступного:

1) неорганізовані сукупності складаються з елементів;

2) ці елементи певним чином між собою пов'язані;

3) цей зв'язок об'єднує елементи в сукупність визначеної форми (купа, юрба і т.п.);

4) оскільки в такій сукупності існує зв'язок між елементами, значить неминучі прояви визначених закономірностей і, отже, наявність тимчасового або просторового порядку. У такий спосіб усі сукупності є системами, більш того матерія взагалі виявляється у формі «систем». тобто система є форма існування матерії [41, ст.53].

Яке ж тоді розходження між поняттями «система» і «об'єкт», «предмет», адже здавалося б нічого тут різного. Проте система, являючись об'єктом, предметом і знанням, у той же час виступає як щось складне , взаємозалежне, що знаходиться в саморусі. Тому і категорія «система», будучи філософською категорією, на відміну від понять «об'єкт» і «предмет», відбиває не щось окреме і неподільне, а суперечливу єдність багатьох і цілого [47, ст.28].

Система, приходячи конкретним видом реальності, знаходиться в постійному рухові, у ній відбуваються різноманітні зміни. Проте завжди є така зміна, що характеризує систему як обмежену матеріальна єдність, і виражається у визначеній формі руху. По формах прямування руху системи підрозділяються на механічні, фізичні, хімічні, біологічна і соціальні. Тому що вища форма прямування містить у собі нижчі, то системи крім їхніх специфічних властивостей мають загальні властивості, що не залежать від їхньої природи. Ця спільність властивостей і дозволяє визначати поняття «система» саму різнорідність сукупності [6, ст.12].

Система, як поняття, володіє двома протилежними властивостями: відмежованістю і цілісністю. «Відмежованість» - зовнішня властивість системи, «цілісність»- її внутрішня властивість, що набувається в процесі розвитку. Система може бути відмежованою, але не цілісною (наприклад: недобудований будинок) але чим більш система виділена, відмежована від середовища, тим більше вона внутрішньо цілісна, індивідуальна, оригінальна.

Відповідно до вищесказаного можна дати визначення «системи» як відмежованої, взаємопов'язаної множини, що відбиває об'єктивне існування конкретних окремих взаємозалежних сукупностей тіл , що має не специфічні обмеження властиві окремим системам. Дане визначення характеризує систему як саморушну сукупність, так і як взаємозв'язок, взаємодію, а вона і