В Україні інформаційна культура і законодавство в області захисту баз даних як інтелектуальної власності розвиті так низько, незважаючи на прийняте законодавство в даній області, що інформаційні організації часто розпоряджаються чужими базами даних як своїми власними, не піклуючись про права і законні економічні інтереси їхніх творців.

В Україні в даний час не існує практично ніяких обмежень правового характеру на передачу відкритої інформації з України в будь-якій формі і на будь-якому носії. Відпрацьовано і відповідні механізми митного оформлення. Фактично також немає і правових проблем доступу з України до закордонної інформації.

Більш того, відкритий Заходом із другої половини 80-х вільний і фактично безкоштовний доступ у Internet для радянських вчених і фахівців уплинув на відкриття для широкого користувача українських відомчих інформаційних мереж і систем, сприяв формуванню в суспільстві моделі відкритого і вільного обміну будь-якою інформацією як основи національної інформаційної інфраструктури. З іншого боку, проблеми трансграничних потоків інформації, що цікавили світову громадськість із середини 70-х до середини 80-х років, поки ще не усвідомлені. Вони неминуче виникнуть у зв'язку з ростом обсягів інформаційного обміну.

Негативний вплив на розвиток міжнародного обміну інформацією мають постійні спроби жорсткості митного законодавства і правил валютного регулювання і контролю. Зрозуміло, що навіть при найвищих темпах розвитку міжнародного співробітництва в області інформації, його частка в загальному зовнішньоторговельному обороті країни навряд чи перевищить кілька відсотків, однак митний і валютний контроль застосовується до них майже також жорстко, як до експортерів сировини чи імпортерам продовольства.

1.4 Особливості інформаційного ринку Прикарпаття

Інформаційний ринок Прикарпаття є важливою складовою інформаційного ринку України, який є складовою світового інформаційного ринку. До основних інформаційних ринків, які існують на Прикарпатті можна віднести ринок ЗМІ, ринок туристичних послуг, бібліотеки, ринок страхових послуг тощо.

Прикарпаття щодо розвитку засобів масової інформації у пострадянський час – унікальний реґіон у державі. Після створення Української держави Івано-Франківщина єдина не мала власної поліграфічної бази і жодної телекомпанії. Дотепер більшість Івано-Франківських газет друкуються за межами області.

Однак масмедійний ринок активно розвивається і більшість журналістських колективів, засновниками яких дотепер були органи державної влади різних рівнів, прагнуть розпочати процес роздержавлення. Лише в самостійності вони вбачають своє професійне майбутнє. А це означає реальну незалежність у підготовці матеріалів та економічне зміцнення.

Сьогодні діяльність телебачення та радіомовлення, стан книговидання і поліграфічного виробництва, друкованих засобів масової інформації перебувають в тісному взаємозв’язку з подальшим розвитком української державності та демократії, економічними і духовними змінами в суспільстві.

Сучасна ситуація в телерадіоінформаційному просторі, як і в багатьох сферах суспільного життя в період переходу від керованої до самоврегульованої системи, можна охарактеризувати як жорстку, і не завжди законодавчо врегульовану, конкуренцію, яка передбачає встановлення контролю над ЗМІ. В сфері телерадіомовлення це стосується всього, починаючи від каналів мовлення і закінчуючи технічною базою телерадіостанцій, тощо.

Серед основних ЗМІ Прикарпатського краю, крім внаціональних, можна виділити:

1. Обласні ТРК ”Галичина”, ” 3-Студія” та ”Вежа” а також районне телебачення (Калуське, Гальце тощо).

2. Обласні друковані ЗМІ: газети ”Західний курєр”, ”Галичина”, ”Репортер”, ”Анонс– контракт”, ”Нова Зоря”, ”Галицький кореспондент” тощо. Друковані ЗМІ представлені також численною кількістю районних, регіональних, політичних газет, а також різних установ і організацій.

3. Радіомовлення на Івано-Франківщині представлене одним обласним радіоканалом а також місцевими FM-станціями.

Потрібно відмітити, що національні та регіональні ТРК в своєму функціонуванні знаходяться в різних умовах, в залежності від величини капіталовкладень, спрямованих на розвиток, і закінчуючи можливістю доступу до каналів мовлення та транслювання програм інших каналів. До речі, однією з особливостей функціонування регіональних ТРК є використання програмного продукту без оформлення належним чином ліцензій та порушуючи авторські права.

Телерадіокомпанії Прикарпаття характеризується вкрай слабким технічним потенціалом, неприхованим відео піратством, невисоким художнім рівнем своїх програм. Діяльність таких компаній тримається на ентузіазмі людей, що там задіяні, але в їх оперативності і розумінні проблем регіонів закладено великій потенціал розвитку, що може реалізуватися лише за умови комплексної та прогнозованої політики з боку державних органів.

Проблеми, які можна виділити на ринку ЗМІ Прикарпаття:

1. Процеси, що відбуваються в галузі, свідчать про неухильну поступову втрату цього ринку. Російські видавництва впевнено лідирують на Україні і на Івано-Франківщині за кількістю проданих книг, газет та журналів.

2. Регіональні друковані ЗМІ, як і регіональні теле- та радіоканали, не витримують конкуренції з загальнонаціональними.

3. Джерелами інформації для Прикарпатських ЗМІ переважно є національні ЗМІ.

Не є секретом, що єдиний інформаційний простір в Україні нині відсутній. Регіони живуть власним життям, про яке пишуть регіональні ЗМІ, а Івано-Фраківськ – власним і, з власними же ЗМІ, відповідно. В обласному центрі не читають регіональну періодику і не цікавляться регіональними ТБ каналами, одночасно у регіонах майже неможливо придбати обласну пресу, хоча теле та радіо трансляції з Івано-Франківськадоступні в прикарпатській глибинці.

З одного боку, в Україні зареєстровано майже 20 тис. газет і журналів, понад 1 тис. телеканалів [5, С.14], тобто вибір джерел інформації величезний. Але якісного вітчизняного інформаційного продукту – й досі немає, а дуже нечаста та виняткова ситуація, коли читачеві чи глядачеві вдало подають інформацію, – лише підкреслює загальне правило. Кількість та якість доступних газет і каналів телебачення для жителів обласного центру набагато вищі, ніж обсяги доступних носіїв інформації для мешканців периферії.

Відтак, нерівномірність розподілу інформаційного ресурсу,