Сьогодні використовують дві поширені схеми кодування. Приклади наведені вище взяті з розширеного двійково-десяткового коду для обміну інформацією відрізняється використанням 8 бітів для кодування, що дає змогу кодувати 256 символів (у порівнянні з 7 бітами та кодуванням 128 символів у коді ASCII). Хоча код не дуже широко використовується у мікрокомп’ютерах, він добре відомий та міжнародно визнаний як система кодування комп’ютерів та міні-комп’ютерів фірми IBM. (загальновідомий як код EBCDIC, вимовляється як Іб-Сі-Дік). EBCDIC спочатку було розроблено IBM у 1950-х, і зараз все ще використовується IBM та іншими виробниками. Іншим поширеним кодом є

Символ | EBCDIC | Символ | ASCII

A | 1100 | 0001 | A | 1010 | 0001

B | 1100 | 0010 | B | 1010 | 0010

C | 1100 | 0011 | C | 1010 | 0011

D | 1100 | 0100 | D | 1010 | 0100

E | 1100 | 0101 | E | 1010 | 0101

F | 1100 | 0110 | F | 1010 | 0110

G | 1100 | 0111 | G | 1010 | 0111

H | 1100 | 1000 | H | 1010 | 1000

I | 1100 | 1001 | I | 1010 | 1001

J | 1101 | 0001 | J | 1010 | 1010

K | 1101 | 0010 | K | 1010 | 1011

L | 1101 | 0011 | L | 1010 | 1100

M | 1101 | 0100 | M | 1010 | 1101

N | 1101 | 0101 | N | 1010 | 1110

O | 1101 | 0110 | O | 1010 | 1111

P | 1101 | 0111 | P | 1011 | 0000

Q | 1101 | 1000 | Q | 1011 | 0001

R | 1101 | 1001 | R | 1011 | 0010

S | 1110 | 0010 | S | 1011 | 0011

T | 1110 | 0011 | T | 1011 | 0100

U | 1110 | 0100 | U | 1011 | 0101

V | 1110 | 0101 | V | 1011 | 0110

W | 1110 | 0110 | W | 1011 | 0111

X | 1110 | 0111 | X | 1011 | 1000

Y | 1110 | 1000 | Y | 1011 | 1001

Z | 1110 | 1001 | Z | 1011 | 1010

0 | 1111 | 0000 | 0 | 0101 | 0000

1 | 1111 | 0001 | 1 | 0101 | 0001

2 | 1111 | 0010 | 2 | 0101 | 0010

3 | 1111 | 0011 | 3 | 0101 | 0011

4 | 1111 | 0100 | 4 | 0101 | 0100

5 | 1111 | 0101 | 5 | 0101 | 0101

6 | 1111 | 0110 | 6 | 0101 | 0110

7 | 1111 | 0111 | 7 | 0101 | 0111

8 | 1111 | 1000 | 8 | 0101 | 1000

9 | 1111 | 1001 | 9 | 0101 | 1001

Рис. 1 Комп'ютерні схеми кодування EBCDIC та ASCII

американський стандартний код для обміну інформацією в ASCII передбачено 256 кодів, розподілених на два набори – стандартний і розширений, кожний по 128 кодів. Стандартний набір символів універсальний серед мікрокомп’ютерної апаратури та програм, тоді як розширені коди призначені для варіювання наборів символів виробниками комп’ютерів та розробниками програм. (АСКІ), який використовується при передаванні даних та у мікрокомп’ютерах. На схемі 1 порівнюються коди АСКІ та РДДКОІ для символів абетки та чисел.

Основним моментом є те, що схема кодування певного типу використовується для представлення даних у пам'яті та інших компонентах комп’ютера. У запам’ятовуючому пристрої схеми окремих чарунок пам'яті встановлені у положенні ввімкнено чи вимкнено – згідно схеми кодування – для того, щоб користувачі могли зберігати дані до наступного моменту часу. Виявилось, що схеми також використовуються для представлення даних у блоці управління та арифметично-логічному пристрої. У пристроях вводу, виводу та файлах, схема кодування часто представлена через намагнічені точки (ввімкнено і вимкнено) на певному носію, такому як стрічка чи диск. У процесі передачі даних, схема кодування часто виражається через ряд електричних чи світлових імпульсів. В усіх випадках, схема кодування є необхідною для зберігання, передачі та використання даних.

Додаток В

Рис. 1. Приклад блок-схеми

Рис. 2. Класифікація програмного забезпечення за призначенням

продовження Додатку В

Рис. 3 Прикладне ПЗ загального призначення

Додаток Г

Рис. 1 Схема структури ПП «Дім Дистрибуції»

Додаток Л

Рис. 1 Процентне відношення статей операційних витрат