- збереження інформації, яка надійшла, забезпечення швидкого доступу до неї і пошук необхідної у даний момент інформації.

Діяльність має бути чітко скоординована між особами, які її виконують; повинні бути забезпечені тісні зв’язки, які дозволяють обмінюватись інформацією у короткі терміни, а процес руху документів має бути ефективно організований [8, ст.33].

Досить важливою складовою процесу управління є побудова його ор-ганізаційної структури. Історично склалося так, що в управлінні застосову-ються три форми управління, а саме: вертикальна, горизонтальна і змішана.

Дев'яності роки XX століття внесли фундаментальні уявлення про роль влади в організаціях, в управлінні. До недавнього часу більшість ор-ганізацій мала вертикальну структуру управління, тобто, коли між верхов-ною владою і рядовими співробітниками знаходилось багато управлінських поверхів. У такій багатоповерховій структурі ефективність праці значною мірою залежить від керівників ієрархії управління. У такому управлінні обов'язковим елементом є контроль над виконанням рішень і функцій.

В ієрархічній моделі управління важко визначити інтелектуальний вне-сок керівника, від якого багато що залежить. У деяких випадках керівник є простим координатором між ланцюгами управління. У цій системі уп-равління, як правило, збільшуються накладні витрати, зростає термін на до-ведення ідеї до виконавців. Таку систему управління можна назвати класич-ною. Вона пройшла багаторічні випробування і в свій час витримала багато іспитів на доцільність існування. Але життя змінюється і підходи до уп-равління теж змінюються, особливо сьогодні в період інформаційного буму.

Ось чому в останні десятиріччя розпочався процес перенесення влади з самих верхніх щаблів управління до нижчих, до виконавців. Зменшення впливу середніх рівнів управління відбувається за рахунок делегування еле-ментів управління виконавцям. Такий прийом позитивно вплинув на прак-тику управління. У цьому варіанті замість поняття "конкуренція співробітників" з'являється нове слово з новим його наповненням, а саме "співробітництво". У такому варіанті управління багато залежить від ефек-тивності співробітництва як між членами групи, так і між групами ор-ганізаційної структури. Делегування повноважень спричинило фундамен-тальні зміни у схемах управління і його наповнення новим змістом.

Горизонтальна групова структура управління більш ефективна для ор-ганізації середнього і малого бізнесу. У таких схемах основне рішення ор-ганізації ніби розкладається на окремі елементи, за якими приймаються рішення на нижчих рівнях управління.

У сучасних умовах продовжується удосконалення системи управління за рахунок застосування різних варіантів змішаного чи комбінованого варіанта управління. У цьому разі має місце тенденція до вдосконалення системи управління з поєднанням професіоналізму в предметній сфері з професіоналізмом у системі управління. Стає обов'язковим знати не тільки свою предметну галузь, але й уміти управляти людьми, групами людей, ко-лективами. Напрямками удосконалення системи управління можуть бути, наприклад, форма передачі елементів управління безпосередньо на робочі місця з підвищенням вимог до безпосередніх виконавців. Виконавці на ро-бочих місцях стають спеціалістами-управлінцями. Таким чином відбу-вається процес поєднання нових форм управління з функціоналізмом. У та-кому варіанті управління група професіоналів бере на себе делеговані їй зверху елементи управління [10, ст.23].

Іншою формою удосконалення системи управління, особливо в мало-му бізнесі, може бути еволюція інформаційних технологій до ситуації, коли знання, інформація і стан справ миттєво передаються всім членам бізнесо-вої команди. Ці напрями удосконалення управління спрямовані на приско-рення процесів пристосування бізнесу до динамічних змін у зовнішньому середовищі. Такі зміни в управлінні дають змогу досягати кращих резуль-татів у трудових процесах. В управлінні, яке базується на одночасному во-лодінні знаннями в предметній галузі і у сфері управління відбувається про-цес їхнього поєднання, який сприяє підвищенню ефективності праці.

Сьогодні темп життя значно підвищився і процес відслідковування змін у зовнішньому середовищі стає все складнішим, обсяг інформації постійно збільшується. Тому делегування повноважень у сучасних умовах управління дає суттєві переваги в управлінні. Особливо це важливо у великих об'єднан-нях спеціалістів, спрямованих на виконання складного трудового процесу. При цьому керівник не втрачає управління, він робить його більш демокра-тичним і ефективним, тримаючи в руках тільки основні показники і важелі управління, наприклад, фінанси, кадри, перспективи розвитку тощо.

Те, що відбувається в середині організації, це є дзеркалом ефективності управління. За якістю управління можна стежити по темпах змін у трудовій структурі, яка має постійно враховувати зміни й вимоги, що відбуваються в зовнішньому середовищі. Необхідно також здійснювати інформаційний моніторинг цих змін та подальший їхній аналіз [25, ст.12].

Удосконалення системи управління стало можливим за функціонуван-ня інформаційних систем, в умовах інформаційної революції і вибуху інформаційно-комунікаційних технологій. Відбувається взаємодія двох тенденцій, а саме: глобалізації на рівні суспільств і персоніфікації на рівні спеціаліста. Сьогодні кожна людина має можливість отримувати доступ до інформації незалежно від місця і відстані її розташування.

Таким чином, розумне поєднання в системах управління про-фесіоналізму з інформаційною аналітикою дає значний ефект у трудовій діяльності людей.

1.4 Суть управлінських рішень, їх функції та класифікація

Роль рішення в управлінському процесі надзвичайно велика. Керувати - це значить вирішувати будь-яке завдання для досягнення певної мети. рішення має універсальний характер, що витікає із специфіки людської діяльності, свідомої і цілеспрямованої [34, ст.51].

Виходячи із його універсального характеру, ряд авторів висловлюють різне тлумачення поняття управлінського рішення.

Професор В.Т. Лісовець під управлінським рішенням розуміє знаходження певного варіанту дій, сам процес діяльності і її кінцевий результат. Коли говорять про вирішення проблем, використовують цей термін в трьох значеннях: 1) знайдений, але ще не здійснений варіант дій; 2) сам процес вирішення проблеми, тобто усунення деяких перешкод і труднощів на цьому шляху; 3) підсумок діяльності.[28, ст.10]

Категорія „управлінського рішення” як відзначають Б.А. Райзберг та Р.А. Фатхутдинов має