Вважають, що сутність інформації найбільш повно розкрита в роботах з філософії. В довідковій філософській літературі поняття «інформація» розкривається як «одне із найбільш загальних понять науки, яке визначає деякі відомості, сукупність будь-яких даних, знань та інш.». При цьому зазначено, що «само поняття «інформація» за звичай передбачає наявність трьох об`єктів – джерела інформації, споживача інформації і передаючого середовища. Разом з тим, інформація не може бути передана, прийнята або збережена у чистому вигляді. Носієм інформації є повідомлення. В особистому спілкуванні інформацію сприймають як загальнолексичне поняття, хоча вона існує і як природно-наукова категорія, і як філософська, світосприйнятна. У толковому російському словнику поняття «інформація» за звичай тлумачиться як «повідомлення, яке інформує про стан справ, про стан чого-небудь». В філософських дослідженнях як вітчизняних науковців так і зарубіжних вчених інформація представлена як фундаментальна субстанція, яка вимірюється з такими поняттями, як матерія і енергія. Аналогічну поглядам Н. Вінера позицію висказує, наприклад, М.І. Жуков, який вважає, що заперечувати проти тези Н. Вінера означає «ігнорувати досягненнями сучасного природного та філософії, означає йти проти логіки фактів... Інформація може бути як ідеальною, так і матеріальною ( але не матерією)» [].

ЮНЕСКО визначило інформацію як універсальну субстанцію, що пронизує усі сфери людської діяльності, яка слугує провідником знань та відомостей, інструментом спілкування, взаєморозуміння і співробітництва, утвердження стереотипів мислення та поведінки.

Наведене вище визначення інформації за своєю сутністю є семантичним визначенням інформації, яке відображає її змістовний аспект. До семантичної відноситься і нормативно-правова інформація, і інформація, що міститься в текстах офіційних документів, тобто більша частина інформації, яка застосовується у правовій сфері. Необхідно зауважити, що у вітчизняній науці до 70-х років термін «інформація» не застосовувався ні в загальній теорії права, ні в законодавстві. Як правило, застосовували такі еквіваленти, як «дані», «матеріали», «відомості», «повідомлення» та інші. Як вже раніше нами зазначалося на початку 60-х років у світі починають розвиватися дослідження з правової кібернетики, і як слідство створюються перші інформаційно-пошукові системи з законодавства. В ході цих досліджень науковці стали використовувати поняття інформації та правової інформації. Одночасно, здійснюються перші спроби розробити теоретичні проблеми правової інформації. Так, А.Б.Венгеров виділяв два вида правової інформації. До першого виду відноситься та інформація, яка містить нормативно-правові акти. До другого виду вчений відносив інформацію про юридичні документи, які видає документальна інформаційно-пошукова система. Цю інформацію він вважав вторинною, яка може містити відомості про нормативні акти, їх частинах, об`єднанні актів в систему, про джерела опублікування та інш. 

Поняття правової інформації розглядалося переважно скрізь призму ідей теорії управління і кібернетики, які займали у ті роки значне місце. Саме в цей час була зроблена спроба розробити «інформаційну концепцію права». Однак, як свідчить практика, ця ідея не була реалізована. Значну увагу дослідженню правової інформації приділяв С.С.Москвін. На його думку, правова інформація включає як «знання, відомості, правила, які мають характер загальнообов`язкових норм», так і «дані про правотворчість, практику застосування правових норм, результати наукових досліджень та інш.». А вже з 90-х років категорії «інформація» та «правова інформація» підіймаються до рівня категорій загальної теорії права. Аналіз законодавчих та інших нормативно-правових актів останніх років свідчить про те, що термін «інформація» набуває все більшого значення. Термін «інформація» широко використовується національним законодавцем в законах України «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні», «Про телебачення і радіомовлення», «Про державну таємницю» та інших. Згідно з законом України «Про інформацію» інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі. 

На думку сучасного вченого конституціоналіста В. Речицького інформація — це кількість непередбачуваного (нового) у повідомленні, що має сенс і поширюється від одного суб'єкта інформаційних відношень до іншого, причо-му повний ефект передачі інформації зале-жить від засобів та можливостей її тлумачен-ня і прочитання автором, ретранслятором і адресатом [].

Не можна не погодитися з В.Речицьким, що за весь час існування людства лише окремі його представники зу-міли здійснити великі наукові відкриття чи створити видатні твори мистецтва. І це дово-дить, що «та сама» інформація сприймається символічною реальністю в мільйонах і мільяр-дах своїх можливих інтерпретацій, і лише деякі з них — завжди рідкісні і непередбачувані — виявляються по-справжньому ефективними. Причому справді великі витвори людського розуму і духу лише значеннєвими нюансами (теми, тексту, мелодії, кольору, колориту, форми) відрізняються від ремісни-чих виробів і копій. Але саме ця обставина показує, наскільки важлива в соціальному середовищі гранична інформаційна відкри-тість.     

Одночасно, з розвитком поняття інформації здійснювалися спроби щодо її класифікації []. Так, Ф.Махлуп пропонував поділити всі знання (інформацію) на п'ять видів: 1) практичні знання; 2) інтелектуальні знання; 3) буденні та розважальні знання; 4) духовні знання; 5) непотрібні