Закон України «Про авторське право і суміжні права» [], прийнятий 23 грудня 1993 року, охороняє особисті немайнові і майнові права авторів, пов’язані із створенням та використанням творів науки, літератури і мистецтва – авторське право, і права виконавців, виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення – суміжні права. Правова охорона баз даних не поширюється на самі дані чи інформацію і не зачіпає будь-яке авторське право, що відноситься до самих даних чи інформації, які містяться у базі даних. Оскільки тема даної дипломної роботи стосується концепції побудови інформаційної системи підприємства, правове регулювання безпеки інформації у такій системі потребує детальнішого розгляду.

Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» []. В основному, на законодавчому рівні, в Україні регулюється безпека та захист саме секретної інформації – державного та міждержавного значення. Закон України «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» [] було прийнято 05 липня 1994 року. У тій редакції він називався «Про захист інформації в автоматизованих системах». 31 травня 2005 року Верховною радою України було прийнято закон «Про внесення змін до закону України «Про захист інформації в автоматизованих системах».

У новій редакції закон регулює відносини у сфері захисту інформації в інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних системах [], визначає основні терміни, такі як блокування інформації в системі, виток інформації, власник інформації та системи, доступ до інформації в системі, захист інформації в системі, знищення інформації в системі, інформаційна (автоматизована) система, інформаційно-телекомунікаційна система, комплексна система захисту інформації, користувач інформації в системі, криптографічний захист інформації, несанкціоновані дії щодо інформації в системі тощо.

Цей закон також визначає об’єкти захисту у системі та суб’єктів інформаційних відносин, відповідальність за порушення законодавства.

Відповідно до закону «Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» об'єктами захисту в системі є інформація, що обробляється в ній, та програмне забезпечення, яке призначено для обробки цієї інформації []. Суб'єктами ж відносин, які пов'язані із захистом інформації у визначених законом системах [], є власники інформації - фізична або юридична особа, якій належить право власності на інформацію, власники системи - фізична або юридична особа, якій належить право власності на систему, користувачі – фізична або юридична особа, яка в установленому законодавством порядку отримала право доступу до інформації в системі, уповноважений орган у сфері захисту інформації в системах.

Слід, однак, зазначити, що українське законодавство в інформаційній сфері є недосконалим і часто неоднозначним, що дещо ускладнює і сповільнює рух нашої держави до «інформаційного суспільства». З цієї точки зору варто згадати «Проект національної стратегії формування в Україні інформаційного суспільства» (2006 – 2015 роки) розроблений робочою групою про державному департаменті з питань зв’язку та інформатизації Міністерства транспорту і зв’язку України []. У ньому наведено схему Національної стратегії побудови інформаційного суспільства в ландшафті «суспільство-влада» після того, як було видано Указ Президента України від 20.10.05 №1457, а також передбачені механізми виконання розробленої стратегії – план дій, державні програми, інститути розвитку.

1.4 Характеристика та особливості інформаційних технологій управління

Ціль управління полягає в тому, щоб знайти і зафіксувати той мінімум інформації про об'єкт управління, що забезпечить можливість чіткого й однозначного матеріального відтворення управлінського рішення, причому з усіх можливих рішень завжди бажано відшукати найкраще, тобто оптимальне. При рішенні широкого кола задач оптимізації прийнятих рішень неоціненну послугу робить дослідження операцій.

З цього слідує, що для задовільного виконання своїх функцій система управління повинна систематично отримувати відомості про стан об’єкту управління та навколишнього середовища. Сукупність цих відомостей ми інтуїтивно розуміємо під поняттям "інформація".

В кожній системі управління є комплекс технічних засобів, що забезпечують сприйняття, збір необхідної інформації, її зберігання та передачу до органів управління, який називається інформаційною системою.

Для системи управління важливо мати можливість вимірювати кількість інформації, що міститься в тому чи іншому повідомленні (тобто мати міру кількісті інформації). Без такої кількісної оцінки неможливо проводити інженерні розрахунки інформаційних систем (розмір пам’яті для зберігання інформації, швидкість передачі інформації по каналах зв’язку та ін.).

Принципові зміни у відношенні людини до інформації, які відбулися в зв’язку з появою можливості переходу від ручної обробки інформації до автоматизованої, дозволили розглядати інформацію, як особливий вид ресурсів і фактор суспільного розвитку. Інформація стає комерційною категорією, їй притаманні всі властивості товару. Існує інформаційна промисловість і національні інформаційні ресурси, відбувається перехід від ідустріальної економіки до економіки, що базується на інфомації. Засобом реалізації цих тенденцій вибрано застосування сучасної інформаційної технології, представленої у вигляді сукупності інформаційно -технологічних процесів.

Інформаційна технологія - комплекс методів і процедур, які реалізують функції збору, передачі, обробки, зберігання і доведення до користувачів інформації в організаційно-управлінських системах з використанням вибраного комплексу технічних засобів. Принципова відмінність інформтехнології від виробничої (яка представляє собою сукупність способів обробки, зміни стану, виготовлення, властивостей, форми, сировини, матеріалу чи напівфабрикату, які відбуваються в процесі виробництва) полягає в тому, що вона крім рутинних операцій містить елементи творчого характеру «людського фактору», що не підаються регламентації і формалізації.

Інформаційна технологія виникла одночасно з виробничою на Землі декілька міліонів років тому і в своєму розвитку пройшла декілька етапів. До другої половини ХІХст. мала місце «ручна» інфотехнологія. Вся