Особливості розвитку документально-інформаційних ресурсів Галичини
Інформатизація усіх сфер людської діяльності, стрімке і безперервне зростання обсягів потоків документованої інформації та об’єктивна реальність епохи «інформаційного суспільства», або “суспільства знань» сформувала суспільну потребу в ефективному опрацюванні документально-інформаційних ресурсів на усіх рівнях: локальному, регіональному, національному та глобальному.
Регіональний іфоресурс – це вагома складова, важливий сегмент національного інформаційного та соціокультурного простору України. Від якості формування інформаційного потенціалу регіону як стратегічного арсеналу держави існує пряма залежність для формування регіональної інформаційної політики, національної політики і, врешті-решт, - національної безпеки та інформаційного суверенітету нашої держави. Завдяки чітко структурованим документально-інформаційним ресурсам (ДІР) окремих регіонів України забезпечується право на вільний доступ до інформації, регламентований чинними національними та міжнародними нормативно-правовими актами.
Аксіологічна проблема збереження документально – інформаційних ресурсів (локальних, регіональних, національних та глобальних) стає надзвичайно актуальною в період переходу від постіндустріального до інформаційного суспільства. Вона тісно пов’язана з найважливішими завданнями інформатизації, що постають перед Україною і відіграють значну роль для розвитку наук документознавчо-інформаційного циклу, про це свідчить чимала кількість вітчизняних та зарубіжних публікацій.[1], [2].
В Олександрійському Маніфесті про бібліотеки під назвою «Інформаційне суспільство в дії», прийнятому напередодні інформаційного Самміту в Тунісі, на зустрічі представників ІФЛА 11 листопада 2005 року, було визначено роль і можливості бібліотек та інформаційних служб у розвитку інформаційного суспільства та забезпеченні права людини на свободу доступу до інформації. Зокрема, йшлося про ефективне використання інформаційних ресурсів різного рівня. Адже усі людські ресурси (накопичені людством) - ключовий фактор економічного прогресу. Цим самим соціальні інституції інформації різного плану вносять суттєвий вклад у подолання цифрової і, як наслідок, інформаційної нерівності.
Ставлячи перед собою за мету забезпечення доступу до інформації для усього людства, ІФЛА притримується принципів справедливості для місцевих жителів різних регіонів у різних країнах світу.
ІФЛА, бібліотеки та інформаційні служби володіють загальною концепцією Інформаційного суспільства для всіх, прийняту на Всесвітньому самміті з питань інформаційного суспільства(WSIS) в Женеві у грудні 2003 року. Їх позиція – у просуванні ідей розвитку всеохоплюючого суспільства, заснованого на фундаментальному праві людей на доступ до інформації без обмежень, у суспільстві, де кожний зможе створювати інформацію та знання, а також використовувати та поширювати їх.
Сьогодні все менш переконливим є твердження деяких дослідників про те, що інформаційний етап розвитку українського суспільства у силу суттєвого відставання від передових країн світу на шляху до суспільства знань ще далеко попереду. Глобальні процеси нашого часу проявляють свої впливи все інтенсивніше, всеохоплююче у масштабах усього світу. Так, у [6] стверджується, що «в стратегічній перспективі певна група країн відчутно посилить свою роль у світових процесах за рахунок пріоритетного виробництва і використання найновіших знань…Інші країни, що не оволоділи цими знаннями та інструментами, стануть більш залежними від першої групи і будуть розраховуватися з нею за благо цивілізації дешевою робочою силою, природними ресурсами, екологічними квотами та іншими складовими своєї національної безпеки»
Значну роль у процесах глобалізації відіграють окремі соціальні бази (бібліотеки, архіви, музеї, ЦНТІ та ін.), починаючи з рівнів регіонів. Тому очевидним стає надзвичайна увага до формування їхніх інформаційних ресурсів.
«Бібліотеки та інформаційні ресурси в сучасному світі науки, культури, освіти та бізнесу», - під такою назвою щорічно проходить міжнародна конференція в Криму. У [2] було підсумовано основні результати впровадження нових технологій у процесі формування та зберігання інформаційних ресурсів.
Початковий етап формування інформаційних ресурсів здійснюється на рівні окремих регіонів. На основі територіального критерію в структурі інформаційних ресурсів доцільно виділяти також окрему групу – краєзнавчі інформаційні ресурси, які дають повну, вичерпну характеристику територіальної одиниці.
Краєзнавчі інформаційні ресурси та ДІР західного регіону, до якого відноситься Прикарпаття, – це зовсім невивчений масив інформації, який є потужним арсеналом засобів розвитку економічної інфраструктури регіону, туристичної (рекреаційної) галузі зокрема.
Під ДІР розуміють сукупність документованої інформації на різних носіях інформації, а також інформаційних технологій створення, зберігання, поширення інформації. До краєзнавчих інформаційних ресурсів відноситься документальна інформація про рідний край (населений пункт, район, область, регіон).
Прикарпаття – край туризму, що розвивається, тому для нього особливо актуальною є тема повноцінного формування та збереження краєзнавчих рекреаційних ресурсів, що дозволить залучити вагомі вітчизняні та зарубіжні інвестиції в економічну інфраструктуру краю.
До складу краєзнавчих інформаційних ресурсів входить документована інформація про рідний край (область, район, населений пункт) на різних носіях інформації: традиційних (паперових) та альтернативних (новітніх) носіях - : перфорованих, мікроформах, магнітних, оптичних, голографічних та ін.).
Основною проблемою для західного регіону, пов’язаною з інформаційними ресурсами, є проблема збереженості в умовах відсутності координації між окремими структурами системи ДОКС (бібліотеками, музеями, архівами, органами НТІ), що призводить до невиправданого дублювання інформації та економічних витрат на її опрацювання .
Вирішення цієї проблеми функціонування соціальних інституцій генерації, акумуляції, зберігання і трансляції інформації - першочергова задача, що стоїть перед працівниками документально-інформаційної сфери.
Для ознайомлення із загальним станом ДІР західного регіону слід проаналізувати функціонування установ та закладів сфери соціально-документальної комунікації (бібліотек, музеїв, архівів, органів НТІ).
Для цього необхідно охарактеризувати склад інформаційного потенціалу регіону, віднайти механізми ефективного функціонування системи закладів ДІК (ДОКС) в умовах технологічної трансформації, її вплив на формування інформаційних ресурсів, проаналізувати нормативно-правове забезпечення інформаційної галузі на рівнях загальнодержавному та місцевому.
Сьогодні в області нараховується 738 закладів культури, 70 громадських і 17 державних музеїв; бібліотечну мережу складають 757 бібліотек різних рівнів та відомчого підпорядкування, послугами яких користується 561 тисяча жителів краю.
Читачі обласної універсальної