Основні принципи складання бібліографічного опису викладено у розділі «Загальні положення», де вводяться нові терміни і поняття бібліографування. У ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 розширено поняття об’єкта бібліографічного опису, оскільки бібліографічний опис усіх видів документів на будь-якому носії інформації складають за загальними правилами щодо структури наповнення областей та елементів бібліографічними відомостями, статусу елементів, наведення приписаних розділових знаків, вибирання мови і графіки, застосування правил орфографії, скорочення тощо.
Об’єктами опису можуть бути всі види опублікованих (у тому числі й депонованих) і неопублікованих документів на будь-яких носіях – книги, серіальні та інші продовжувані ресурси, нотні, картографічні, аудіовізуальні, образотворчі, нормативні і технічні документи, мікроформи, електронні ресурси, інші тривимірні штучні чи природні об’єкти, складові частини документів, групи однорідних і різнорідних документів.
Об’єкти опису можуть складатися з однієї частини (одночастинні об’єкти) або двох чи більше частин (багаточастинні об’єкти) Залежно від структури опису відрізняють однорівневий і багаторівневий бібліографічний опис. Однорівневий містить один рівень. Його складають, як правило, на одночастинний документ. Багаторівневий опис містить два і більше рівнів. Його складають на багато частинний документ або на окрему одиницю чи групу фізичних одиниць багаточастинного документа – один чи декілька томів (випусків, номерів, частин) багатотомного чи серіального документа.
До бібліографічного опису входять такі області: область назви і відомості про відповідальність, область видання, область специфічних відомостей, область фізичної характеристики, область серії, область приміток, область стандартного номера (чи його альтернативи) та умов доступності[11;52].
Введено нові назви для двох областей опису, що відповідає їхньому наповненню: це область фізичної характеристики та область стандартного номера До загального списку областей опису входить й область специфічних відомостей, що використовується тільки для опису певних видів документів (нотних, картографічних, серіальних, електронних ресурсів, окремих видів нормативних і технічних документів), коли в описі необхідно зазначити відомості про особливості інформації, її фізичний носій, тип публікації та ін.
Області опису складаються з елементів, що діляться на обов’язкові та факультативні. В описі можуть бути тільки обов’язкові елементи або обов’язкові і факультативні. Обов’язкові елементи вміщують бібліографічні відомості, що забезпечують ідентифікацію документа.
Факультативні елементи уміщують бібліографічні відомості, що дають додаткову інформацію про документ. Необхідність застосування факультативних елементів та їхній набір визначає установа, в якій складається опис. Набір елементів має бути постійним для певного інформаційного масиву (бази даних, каталога, покажчика, списку літератури тощо).
Області та елементи опису наводять в установленій послідовності, що в ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 подана в певному переліку областей та елементів. Бібліографічні відомості, що відносяться до різних елементів, але граматично пов’язані в одному реченні, записують у попередньому елементі.
Перед елементами та областями у бібліографічному описі ставлять знаки приписаної пунктуації (за старою термінологією - умовні розділові знаки). На відміну від звичайних граматичних знаків, знаки приписаної пунктуації виконують розпізнавальні функції областей та елементів.
Заголовок від опису відділяють крапкою, а області одну від іншої крапкою й тире. Якщо якась область наводиться з абзацу, то знак тире не ставлять. При повторенні окремих областей повторяють крапку й тире, за винятком області серії.Це єдина зміна, що стосується правил наведення приписаної пунктуації. Все інше залишилося без змін: перед кожним елементом області, крім першого, ставиться визначений для цього приписаний знак. У разі повторення елементів він повторюється, за винятком знака навскісна лінія
У ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 вперше підкреслено, що для розрізнення приписаної та граматичної пунктуації застосовують проміжок в один друкований знак до і після приписаного знака. Бібліографічні відомості наводяться в описі в тому вигляді, в якому вони подані у джерелі інформації. У зв’язку з тим, що об’єктами опису в новому стандарті є різні документи, визначення джерел інформації дано в узагальненому вигляді, оскільки для кожного виду документів існує своя специфіка в цьому питанні.
Джерелом інформації для складання бібліографічного опису є документ в цілому. В разі необхідності можна навести відомості, запозичені поза документом, наприклад, з опублікованих бібліографічних записів на документ (каталоги бібліотек, музеїв тощо, бібліографічних покажчиків, баз даних); чи інших джерел поза документом (довідкових видань, авторитетних файлів).
При різночитанні однорідних відомостей у різних джерелах, перевагу віддають бібліографічним відомостям, запозиченим з приписаного джерела інформації. Відомості, взяті із неприписаного джерела інформації, наводять у квадратних дужках, наприклад, якщо відомості про авторів, редакторів, перекладачів та інших осіб зазначені не на титульній сторінці книги, а на звороті титульного аркуша, то в описі їх беруть у квадратні дужки.
Необхідно відзначити, що у квадратних дужках також наводяться відомості, запозичені із джерел поза документом і сформульовані бібліографом на основі його аналізу. В новому стандарті застосування цього правила проведено послідовніше, ніж у ГОСТ 7.1 – 84: доповнення «[та ін.]» (та інші), зазначення «[б. м.]»