Дослідники підкреслюють, що змінюється сфера функціонування жаргонізмів, їх, зокрема, використовують у газетних текстах. Існує тенденція до формування на сучасному етапі загальнонаціонального сленгу, що становить собою сукупність загальновідомих лексичних і фразеологічних одиниць, які мають знижений стилістичний характер і позначені експресивністю. Наявність сленгу свідчить, що у мові відбувається безперервна міграція мовних одиниць, перехід їх з одного лексичного розряду в інший, а яскрава експресія більшості слєн-гових слів робить їх особливо привабливими не тільки для певної соціальної групи, яка їх використовує, а і для оточуючих. Тобто, сленг не є певною замкнутою системою. Деякі сленгові слова одночасно існують у мовленні злодіїв і студентів, воронезьких і київських школярів, музикантів і «нових українців».

Сленгова мовотворчість як школярів, так і студентів не згасає, вона лише дещо видозмінюється в лексиці, семантиці, оновлюється разом з науково-технічним прогресом чи духовним регресом. Молодіжний сленг як соціолект - органічна частина української мови, один із функціональних стилів, яким послуговуються лише в окремих комунікативних ситуаціях студенти - носії мови. Серед них можна почути: парнокопитні (студенти зооінженерного факультету), бензопила (скальпель), соковижималка, тертушка, овощерезка (факультет плодоовочівництва) та ін. Зустрічаються у їх мовленні і сленгові фразеологічні засоби: гнать бєса (говорити нісенітницю); рвати когті, набирати обороти (переходити швидко з генетики на анатомію); здати на шару (легко скласти іспит); роздавити сливу - (випити водки); рубати хвости (відмовити в чомусь), розслабить булки (відпочити).

Одним із соціальних варіантів мови є інтержаргон (він об'єднує в собі частину слів кожного жаргону). Ці лексеми вживаються в різних жаргонах і є зрозумілими їх носіям, наприклад: гнати (говорити дурниці), галюн (галюцинація), мент (міліціонер).

До інтержаргону учені відносять і вульгаризми (традиційно вульгаризмами називають ті лексеми, що в мові художньої літератури, мовленні використовують як нормативні, з метою експресивно-якісної характеристики осіб, явищ, для вираження різко негативного ставлення до них)1: блазень, падлюка, шкура. Є ще більш вульгарні лексеми - це слова, вживання яких порушує мовне та культурне табу. Уживання вульгаризмів - явище негативне, з ним потрібно боротися.

І використання сленгу аж ніяк не говорить про високий рівень культури мовця, швидше - свідчить про низький культурний рівень особистості чи про відсутність культури взагалі.

У лексичному складі мови виділяються застарілі слова - історизми та архаїзми.

Історизми - це слова, що означають назви предметів, які зникли з життя суспільства: кольчуга, кріпак, смерд та ін.

Архаїзми - це слова, які є старими назвами, що в сучасній мові замінені іншими: боян - співець, уста - губи, ректи - говорити тощо.

Історизми та архаїзми належать до пасивного словника. їх використовують у художньому мовленні як образний засіб або ж для відтворення колориту епохи, події якої стали предметом зображення.

До пасивного словника, як правило, належать і неологізми - нові слова. Вдалі нові слова стають загальновживаними: космодром, радіотелемеханіка, реакторобудування.

Деякі загальновживані слова переосмислюються і сприймаються як нові: вузол, дуга, кільце, клин, кулак, петля (слова, що набрали

воєнного значення).

Багато неологізмів створили наші письменники: громовиця, сперечниця (Леся Українка); яблуневоцвітно, житечність, лірити, акордитись, весніти, прозорити, трояндно-шовково (П.Тичина); диплома-шити, чалити, залізно (М.Рильський); чавуніти (А,Головко); ясінь, гречінь, пахіль, дощовиця (О.Гончар); піднебесність, заокеанець, всніжити, зашовковитися (М.Стельмах).

Лексика української мови (залежно від мети висловлювання і від того, яка мовна функція реалізується) поділяється на:

-

-

-

У науковому, публіцистичному, діловому та у всіх інших стилях використовується насамперед загальновживана лексика. Найближчою до загальновживаної є лексика специфічно-побутова: стіл, кухоль, виделка, відро, рогач тощо.

Лексика наукового та ділового стилів з емоційного погляду нейтральна. Науково-термінологічна, виробничо-професійна й адміністративно-ділова лексика також нейтральна.

У публіцистичному стилі використовується і нейтральна науково-термінологічна, й емоційно забарвлена лексика.

Емоційна лексика є основним елементом художнього мовлення. Емоційні слова, які виконують у художніх текстах специфічно-стилістичні функції (виступають епітетами, у порівняннях, у ролі образних символів тощо), називаються поетичними.

До емоційних можна віднести і простороні слова (роззя$@&теяе-

пень, бовдур, беркицьнутися та ін.)

Термінологічна лексика

Термін - це слово або словосполучення, що позначає поняття певної галузі науки, техніки тощо1.

Терміни вживаються в досить специфічній (науковій, публіцистичній, діловій та ін.) сфері мовлення.

Терміни - надзвичайно динамічний шар лексики. 90% нових слів -це терміни. Учені підрахували, що лише в хімії є 2 млн термінів.

Терміни вивчає самостійна лінгвістична наука - термінознавство.

Слово «термін» в Україні фіксується вже у XVIII ст. Проблеми українських термінів були під постійною увагою Наукового товариства ім. Т. Шевченка.

Левицький вказував, що термін - це назва, яка має найповніше відповідати науковому поняттю. Ознакою ж термінології, на його думку, є розвиток і упорядкованість. Цими проблемами цікавилися такі відомі вчені, як: О.Огоновський, І.Верхратський, І.Пулюй та ін. Сьогодні вчені повертають до життя давно забуті українські терміни (народні), які заборонено було вживати в науковій літературі з 30-х років. Це стосується хімії, математики, техніки, ветеринарної медицини2 тощо.

Як виникають терміни?

Терміни створюються засобами власної мови, запозичуються або конструюються з власних і запозичених складників (телетайп, фототелеграма) тощо.

Вони характеризуються такими ознаками:

-

-

-

-стилістичною нейтральністю.

Кожна галузь науки оперує своїми термінами, що становлять суть термінологічної системи