з півночі на Україну газета дотримувалася девізу: “За народну республіку Україну у складі Російської федерації!”. Перед захопленням Києва більшовиками та закриття ними газет редакція виїхала з міста в Житомир, з цими подіями втратив актуальність і згадуваний девіз.
Окрему сторінку в історії преси України займають часописи меншовиків - правого крила російських соціал-демократів, нібито однопартійців Леніна, з якими ленінці вели постійну боротьбу з питань тактики, чи не більш непримиренну, аніж з кадетами чи іншими відкритими ворогами. Як і російські соціалісти-революціонери, вони, а отже і їхня преса, зневажливо, з відтінками великоруського шовінізму ставилися до української проблематики, політики, держави та її діячів. Центр меншовиків знаходився в Петрограді, а в Україні виходило кілька газет: київська “Без лишних слов”, харківські “Социал-демократ”, “Возрождение”, “Наш Юг”, “Новый луч”, катеринославські “Наша борьба”, “Рабочая борьба”, “Начало”, а також “Сумской вестник” та інші. Загалом їх можна було б і не включати до історії української преси, як і інші російські видання в Україні, скажімо, монархістського, чорносотенного сорту, таких, як “Киевлянин”, - якби вони не мали певного впливу на російськомовних робітників великих міст Лівобережжя та Півдня, оскільки ідеї більшовизму серед них спочатку не були поширені. На шпальтах цих газет велася полеміка з російських проблем, в які українські справи включалися саме в контексті повернення “юга России” до складу метрополії.