РЕФЕРАТ

НА ТЕМУ:

ПРЕСА ЗАХІДНОЇ УКРАЇНИ МІЖ СВІТОВИМИ ВІЙНАМИ

Історія становлення преси Галичини до 1 листопада 1918 р. і відразу після нього, тобто історія преси Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), і в тому числі преси Українських січових стрільців - так повно і переконливо викладено спочатку А. Животко в його “Історії української преси” мюнхенського видання та сучасним львівським вченим І. Крупським в монографії “Національно-патріотична журналістика України (Друга половина ХІХ - перша чверть ХХ ст.)”, що нема потреби повторювати тут викладений ними надзвичайно цікавий матеріал.

СЕЛЯНСЬКА ПРЕСА ГАЛИЧИНИ

Припинення війни на території Польщі і встановлення державного кордону між “Совдепією”, як тоді казали, тобто Українською соціалістичною радянською республікою, і Польщею по річці Збруч - означало встановлення миру й початок повоєнного життя. Від 1923 р. західноукраїнські галицькі землі рішенням держав-переможниць у І світовій війні відійшли до Польщі. На них відновилася і, попри спротив польських влад, почала активно розвиватися українська преса.

Східна Галичина останні сто років була подвійною колонією, перебуваючи водночас під цісарською владою австро-угорської імперії та під місцевим порядкуванням польських панів. Економічно нерозвинена, вона являла собою сільськогосподарські райони, які не можна було порівняти з районом, скажімо, Лодзі, де було багато фабрик з численним і розвиненим пролетаріатом. Вона відрізнялася в етнічному плані й від західної Галичини, де жили здебільшого поляки і де метрополія виділяла набагато більше коштів на освіту, культуру тощо.

Населення західної України і, зокрема, Галичини було переважно сільським, це були землероби й вівчари-гуцули з верховин, а українська інтелігенція була представлена священиками, вчителями початкових шкіл, діячами культури, досить нечисленними. Це й була аудиторія, на яку українська преса повинна була працювати в першу чергу.

Про те, якими були її початки, свідчить А. Животко:

“Умови, в яких довелося існувати українській пресі з перших днів польської влади, ... характеризуються низкою фактів ліквідації поодиноких органів та увязнення редакторів і тими конфіскатами, що сипалися з боку прокуратури”. Польською жандармерією було піддано розгрому редакцію і друкарню “Діла” у 1918 р., потім ще раз у 1922 р., тоді було заарештовано його головного редактора Ф. Федорцева, який якраз хворів на гострий катар, та провідних співробітників, а газету закрито.

Такі обставини обумовили досить помітний розвиток української преси саме для селянства. Вона була провідною за обсягом аудиторії до середини 1930-х років, коли набрала силу українська інтелігенція і почали розвиватися видання саме для неї.

Найбільш інтенсивним був вихід сільських газет в таких містах як Львів (фактично столиця Галичини), Коломия, Камянець-Подільськ, Станіслав (нині Івано-Франківськ), Рівне, Ужгород, Мукачево, Чернівці, Стрий.

Дослідники Е. Огар та О. Холодова зі Львова подають у збірці “Українська періодика: історія і сучаснсть” такий показовий факт: у Львові у 1919-1939 рр. виходило друком 26 назв часописів для селян.

Помітною подією в розвитку друкарства і преси того часу було створення видавничого концерну Івана Тиктора “Українська преса” у Львові. Він був заснований на початку 1920-х рр. і до початку ІІ світової війни (1939 р.) працював дуже інтенсивно, це був дійсно самостійний український видавничий центр. Окрім випуску великої кількості книжок, і серед них таких відомих і нині, як “Велика історія України” чи “Історія українського війська”, тут виходило кілька видань для селян, жінок, молоді тощо. Серед них - “Народня справа” (1928-1939 рр.), місячники “Сільський господар” (1926-1944 рр., місячник, звернімо увагу на те, що закритий він був уже після повернення Червоної армії до Львова), “Нове село” (1930-1939 рр.). З 1032 р. тут починають випуск ілюстрованого двотижневика “Наш прапор”.

Періодичність виходу більшості часописів, як бачимо, була незадовільною, дослідники називають лише шість щоденних газет за весь період, серед них “Народ” (газета УРП) та “Нове життя” у Станіславі.

Для сільського читача почали виходити як загальнополітичні видання “для всіх”, так і вузькоспеціальні часописи.

Тематично газети для селян поділялися на такі, що переважно приділяли увагу:

публікаціям “ужиткового” характеру, перш за все практичним порадам по веденню сільського господарства: рільництва, тваринництва, молочарства тощо.

Від того, які публікації у виданні переважали, газети відносять до “універсальних” та вузькоспеціальних.

Скажімо, двотижневик “Народня справа” або орієнтований на молодого читача місячник “Молоде село” слід віднести до таких, що видавалися саме для широкого читання. Тут друкували інформацію й коментарі про політичні, економічні події в Україні та за її межами, культурно-просвітницькі проблеми, юридичні й економічні поради тощо. Вони розширювали коло селянських інтересів, орієнтували людей у бурхливому потоці подій, сприяли згуртуванню господарів у боротьбі з експлуатацією, порушеннями законів тощо.

Натомість інші газети займалися суто господарськими справами - як, наприклад, місячники “Сільський світ” (1934-1937 рр.) або “Український агрономічний вісник” (1934-1935 рр.). З 1930 по 1939 роки тут виходила газета “Нове село”. Вузькоспеціальні газети відповідали потребам селян-газдів: це “Сільський агроном”, “Український пасічник” (1928-1944 рр.), місячник “Шовківництво” (1928-1929 рр.).

Слід відзначити порівняно великі тиражі цих газет. Скажімо, для Польщі того часу видання українських газет тиражем 5 - 10 тисяч екземплярів - це була велика подія.

Зазначимо як приклади залучення читачів та розширення аудиторії досвід редакції часопису “Нове село”, яка обіцяла “300 зл. (чимала в тій валюті сума - авт.) допомоги на випадок втрати працеспособності від нещастя при умові виплачення цілорічної передплати”. Інша впливова газета, “Народня справа”, видавала будь-кому з своїх 30 тис. передплатників допомогу в разі пожежі чи падіння худоби. Такі заходи посилювали цілеспрямовану роботу редакцій по