Слід відрізняти пресу для жінок, тобто матеріали щодо проблем жіноцтва, написані чоловіками та видруковані в чоловічих виданнях - і власне жіночу пресу, зроблену й видану самими жінками.

І тут треба відзначити, що високий професійний рівень публіцистики у кращих творчих доробках, зокрема, О. Кисілевської та її колежанок не поступається за суспільною загостреністю тем, вишуканою літературною формою від кращих зразків тогочасної творчості чоловіків, а подекуди й перевершуючи їх у войовничості. Це полемічні виступи “На шляху розбудови особистості” Марії Струтинської та “Жінка і нація” Мілени Рудницької (“Жінка”, 1935 р.). Наприклад, “Вражіння з Українського Жіночого Конгресу в Станіславові” З. Мірної (“Жіноча доля”, 1934 р.) авторка закінчує так:

“Вперед!

Хай кожен знає, що українське жіноцтво не складе своєї зброї, аж доки спільними зусиллями з своїми братами - чоловіками не виведе українського народу на переможний шлях української держави”.

Розвиток цієї галузі преси отримав відчутну підтримку від створених в ті ж роки жіночих обєднань, які дійсно переймалися проблемами розвитку культури, освіти жінок, та мали гроші на видання часописів. Інтенсивний розвиток жіночих обєднань в Галичині припав на 1920-1930 роки. Конгрес Союзу українок, який з великим успіхом було проведено в Станіславі, дав новий поштовх і до подальшого розвитку жіночої преси. Так, було вирішено видавати двотижневик “Жінка” для більш освічених читачок (1935 - 1939 рр.), згодом почав виходити часопис “Українка” для широкого жіночого загалу.

Це була своєрідна відповідь українок на загрозу національної асиміляції з боку польського уряду, яка мала на меті поглинання української нації польською. Жінка, як берегиня української родини, мала вносити свій внесок у збереження й передачу наступним поколінням моральних і культурних цінностей народу.

Посилення боротьби між ОУН та польським урядом, наслідки насильницької державної політики “пацифікації” щодо українського населення та його організацій привели до тимчасового припинення виходу “Жінки” та “Українки” - але замість них почали виходити “Громадянка” та “Світ українки” (1938 р.).

Серед організацій - засновників жіночої преси треба відзначити також Союз працюючих українських жінок, що в 1931-1939 роках видавав газету “Жіноча громада”. Він перебував під впливом української соціалістично-радикальної партії і тому в першу чергу відстоював інтереси працівниць.

У 1939 році на теренах Галичини було встановлено радянську владу, вихід всіх українських видань було швидко припинено. В Україні починає виходити журнал “Радянська жінка”, який цілковито перебуває під компартійним контролем.

Навіть оглядове знайомство з історією жіночої преси України дає підстави для певних висновків.

Загальне піднесення національно-визвольної боротьби в західній Україні мало яскраву сторінку й дієвий громадсько-політичний напрямок у вигляді жіночого руху. Справі виникнення, обєднання, зміцнення його значною мірою сприяла жіноча преса. Українська громада зверталася до жінки як до берегиніукраїнської культури, духовності. Цьому рухові стало замало використання “чоловічих” часописів, в результаті було створено й ефективно діяло кілька часописів власне жіночих, які збагатили громадсько-політичне життя тогочасного суспільства, історичний досвід української преси непересічними зразками редакторсько-видавничої та публіцистичної вправності українок.