Ось неповний перелік тих рішень центральних органів партії, прийнятих у дуже стислому терміні часу, якими мали керуватися у своїх діях всі працівники партійно-радянських газет, в тому числі й на Україні:

4 квітня 1921 р. - “О программе местных газет”. Циркуляр ЦК РКП(б);

8 листопада 1921 р. - “Об обращении серьезного внимания на периодическую печать”. Письмо ЦК РКП(б);

27-29 грудня 1921 р. - “Об усилении местной периодической печати”. Резолюция совещания секретарей обкомов, оббюро и губкомов РКП(б);

20 лютого 1922 р. - “О периодической печати”. Циркуляр ЦК РКП(б);

1 грудня 1924 р. - “О типе рабочих и крестьянских газет”. Постановление Оргбюро ЦК РКП(б).

У цей же день було прийнято ще постанови “О рабочей печати”, “О крестьянской печати” та “О формах связи газет с рабочими и крестьянскими читателями”.

Загальний настрій цих численних постанов висловлено в циркулярі від 4 квітня:

“При просмотре губернских и уездных газет можно установить целый ряд недостатков, являющихся общими для многих изданий. В главных своих чертах эти недостатки сводятся к следующим: 1) газеты наполнены общими рассуждениями и мало принимают участия в практическом строительстве местной жизни, 2) газеты мало популярны, помимо преобладания отвлеченного содержания над конкретным, они дают материал в форме длинных статей с запутанными и неясными фразами и 3) газеты не являются трибуной читателей, не имеют связи с крестьянской массой, с организациями и даже местными учреждениями”.

Незважаючи на таку велику кількість постанов, їх масове прийняття, ХІ зїзд РКП(б) у 1922 р. констатував, що партійно-радянська преса перебуває в стані “тягчайшего кризиса”, а резолюції VIII зїзду та наступні рішення “в большинстве случаев не проводились в жизнь”. Адміністративно-командна система керування суспільством ще тільки набувала досвіду, ще траплялися її холості оберти.

Ось приклад того, як непрофесійно робили свою справу журналісти перших газет: в 1919 р. в січні харківські “Известия Временного правительства Украины” надрукували такий текст (співробітник газети звертався до посадової особи виконкому): “В беседе с сотрудником газеты тов. Кин, являющийся в настоящее время отделом (! - авт.) городского хозяйства при исполкоме, поделился сведениями о текущей работе”. На цьому текст закінчувався, і про що саме йшлося під час звіту - лишилося невідомим.

А, оскільки вся українська преса, як на погляд з Кремля, здавалася місцевою, до неї були застосовані всі заходи, передбачені у згаданих директивах.

Політичні цілі партії більшовиків вимагали значного, на кілька порядків, збільшення підтримки в масах. Катастрофічна малочисельність членів партії порівняно з громадянами, якими треба було керувати всупереч їхнім прямим інтересам, звичкам, попередньому життєвому досвіду та їхньої відчуженості щодо комуністичної доктрини, становила величезну загрозу перспективам утримання влади й посилення комуністичних структур. Редакції газет з масовими тиражами становили свого роду форпости партії в масах - впливові осередки, навколо яких повинні були концентруватися десятки й сотні симпатиків, активістів та т. зв. “попутчиков”. Приблизно ту ж роль відігравали на перших етапах становлення нової влади комсомол, профспілки, жіночий рух тощо.

Проголошена комуністами нова форма демократії у вигляді диктатури пролетаріату, тобто квазідемократична модель суспільства (на словах - опора на широкі трудящі маси, на ділі - придушення їх волі задля вирішення вузькопартійних цілей), лишалася голою фразою, поки не вдавалося наповнити цю форму конкретним змістом. Його треба було створювати заново, на абсолютно новій і здебільшого незрозумілій цій самій пролетарській більшості ідеологічній базі. Таким чином, редакції ставали не тільки організаційними, а й ідеологічними форпостами штабу в океані позапартійного і не керованого поки що з центру життя.

Врешті, протиставивши себе масі народу під час здійснення політики воєнного комунізму, партія пошкодила двосторонній інформаційний звязок з масами. Брак достовірної інформації з місць заважав виконувати один з обовязків, які перебрала на себе РКП(б) - знати настрій маси, щоб очолювати її.

Тому на рівні інформаційному тогочасні часописи не приховували надзвичайно важкого стану країни - і в офіційній інформації з центру, і в повідомленнях з місць. Так, стосовно до найважчої проблеми часу - продовольчої - вже згадувана газета “Известия Народного Комиссариата по продовольствию”, що видавалася в Москві, друкувала у вересні-жовтні 1919 року в номерах 17-20 текст телеграми В. Леніна “всем предгубисполкомов, Губпродкомиссарам”, він був на той час не лише головою Раднаркому, а й Народним комісаром по продовольству) такого одчайдушного змісту:

“Республика никогда еще не переживала столь тяжелого продовольственного момента, как текущий... Момент требует крайнего напряжения всех сил и небывалого упорства в работе... Повсеместно... бросьте на прод. работу все советские, партийные и общественные силы... В районах ведите подготовительную работу, разъясняйте значение момента, агитируйте устно и печатно”.

Звернімо увагу на вказівку залучити до справи і пресу - але як на команду до одного з підпорядкованих підрозділів.

Проблема продовольства до 1922 р. була найважчою, поки не почала приносити плоди нова економічна політика. В березні 1918 р. Ленін писав у Харків Антонову й Серго Орджонікідзе: “Ради бога, принимайте самые энергичные и революционные меры для посылки хлеба, хлеба и хлеба!!!”. Він же пише в газеті “Беднота” в 1921 г. (газета видавалась в Петербурзі, але розповсюджувалась і на Україні): “Мы переживаем теперь самую тяжелую весну после голодного года”.

Інший приклад такої відчайдушної правдивості - в тій же харківській газеті у травні 1919 року читаємо:

“Добыча угля в Донбассе к мирному времени упала в 170 раз”.

Водночас у Росії дуже споживацьке ставлення ло знесиленої громадянською війною,