На цьому тлі виглядає нібито незрозумілим, чому чотири десятиліття преса, як центральна, так і місцева, виявляла майже цілковиту байдужість до сільського житлового будівництва. Мільйони селян самотужки будували собі хати, згодом будинки, а преса ніяк не реагувала на такий потужний суспільний рух. У чому тут річ?

По-перше, партія ставилася до селянського самобудівництва нейтрально: не заперечувала, але і не допомагала: в першу чергу будувалися заводи, а отже пріоритет був у міського будівництва. На селі цей процес ішов ніби поза межами діяльності структур соціального управління. Отже, прямих вказівок преса не мала, а без них рушити справу головні редактори не вважали за доцільне.

По-друге, газети, незалежно від їх рангу, як правило, були загальнополітичні, чотириполосні, трьох-пятиразові, і їм ледве вистачало обсягів на висвітлення чергових настанов ЦК. Тому все, що не входило текстуально до прямих вказівок пресі, лишалося і з обєктивних, і з субєктивних причин поза увагою ЗМІ.

Наведений приклад показує механізм зриву виконання рішень центру в суспільстві, де кожна виконавча ланка (в тому числі й преса) чекає вказівки центру. А “історичні рішення” насуваються хвилеподібно: не встигли виконати одну постанову - а вже прийнято іншу. Після будівництва - бібліотечна справа, за нею - виплавка чавуну, згодом підготовка кадрів для медицини, діяльність морфлоту чи невідкладні міжнародні проблеми. За рік набігало більше двох десятків термінових і дійсно важливих постанов, матеріалів пленумів або й рішень зїздів. Щоразу доводилося забувати вчорашнє, кидати сьогоднішнє й хапатися за чергове. А там - нові постанови, нові перегляди планів, які також носитимуть тимчасовий і нібито необовязковий характер. В такий спосіб за метушнею губилася робота, за тактикою - стратегія.

Неспроможність такої системи досягти кінцевої мети в конкретній справі врешті решт зросла до неможливості досягти і кінцевої цілі - побудови комунізму. В той момент в післясталінські часи, коли це стало зрозумілим, саме преса мала за власним покликанням, як “watch dogs” - “вартові пси” - підняти тривогу. Але давнє “табу” - партійна дисципліна, органічна неможливість виступити проти лініі партії без її дозволу - не давало змоги критикувати партію, її ЦК, їхню політичну лінію.

Таким чином, один з висновків, до яких підводить нас історія партійно-радянської преси України післясталінського часу, полягає в тому, що компартійна преса, точніше, жорстке керування нею стали одним з чинників загибелі всієї партії, повалення соціалістичного ладу в СРСР, розвалу величезної світової імперії, самоспростування великої ідеї поєднання рівності та свободи.

Між тим керівництво партією намагалося вирішити в ті роки саме стратегічні питання розвитку країни та й всього так званого “табору соціалізму”. ХХІ, а за ним ХХІІ зїзди КПРС, названі зїздами будівників комунізму, поставили буквально в порядок денний питання практичної побудови комуністичного суспільства. Замість пятирічного був прийнятий семирічній план розвитку країни, і семирічка мала просунути СРСР “семимильними кроками” по цьому шляху. Партія урочисто проголосила, що вже нинішнє покоління радянських людей буде жити при комунізмі, визначила дату настання “світлого майбуття” - 1980-й рік.

Великий ентузіазм в суспільстві викликало обговорення й прийняття нової програми партії - програми побудови комунізму. Повсюдно в газетах, на радіо висвітлювали й вивчали визначний документ епохи - “Моральний кодекс будівника комунізму”. Велику хвилю послідовників мало заснування бригад комуністичної праці - спадкоємиць стахановського руху. Все це накладалося на реальні досягнення радянської науки і техніки в підкоренні космосу, освоєнні цілинних і перелогових земель та успіхи на численних гігантських новобудовах Сибіру тощо.

Очевидно, що преса брала якнайактивнішу участь у кожній з цих політичних кампаній. Створення в суспільстві атмосфери соціального оптимізму, впевненості у справедливості й непереможності справи побудування комунізму - один з яскравих прикладів високої ефективності партійно-радянської преси. Замість застарілих назв низових газет “Більшовицький штурм”, “Сталінська перемога” тощо прийшли нові: “Комуністичний шлях”, “Шлях до комунізму”, “Будівник комунізму” та подібні. Як і газетярі часів громадянської чи Великої Вітчизняної воєн, журналісти часів “відлиги” в масі своїй щиро вірили в те, що писали, дійсно прагнули додати й свою дещицю до історичних звершень свого народу. Газетні сторінки були сповнені оптимістичними заголовками :”Наші цілі ясні, завдання вирішені - до роботи, товариші!”, “Партія вирішила - народ виконає!”, “Новий блюмінг працює на комунізм!”. Усміхнені, щасливі обличчя “маяків виробництва” обовязково прикрашали перші полоси газет та обкладинки журналів. Жодного матеріалу щодо труднощів з постачанням хліба в магазини, нічних черг за продовольством годі й шукати на газетних шпальтах того часу: їх там немає.

Однак саме під час “хрущовської відлиги” (приблизно 1956-1964 рр.) зцементована волею Сталіна партійно-державна машина, заснована на енергії масового насильства та підкорення, почала буксувати, що й зафіксувало проведене нами дослідження щодо періодичності висвітлення будівництва житла. Невиконання настанов партії при Хрущові вже не тягло за собою покарання: арешту, тюрми або й розстрілу. Те, що трималося на страхові, не було ефективно замінено на інші соціальні мотивації. Саме тому невдовзі на зміну “відлизі” прийшов неосталінізм брежнєвського типу, або, як жартували тоді дисиденти, час “культу особи без особи”.

Відмова від жахливої спадщини тоталітарного суспільства не була належним чином підготовленою ні партією, ні пресою, ні особисто М. Хрущовим. Його розвінчувальна доповідь на ХХ зїзді КПРС була несподіваною навіть для членів ЦК. Наступна політика волюнтаристського, тобто фактично тоталітарного керування країною і партією