НА ТЕМУ:

ПРЕСА ПЕРІОДУ КУЛЬТУ ОСОБИ

Нова економічна політика допомогла суспільству вирішити проблеми у тому вигляді, у якому вони склалися після громадянської війни, та вибратися з розрухи. “Неп нагодував місто”, - писали газети того часу. Піднявся рівень добробуту й на селі, про це теж свідчать публікації того переломного року. Окружна газета “Кіровоградський пролетар” висвітлює у номері за 23 жовтня 1929 р. успіхи у підвищенні рівня життя селян за умов їх кооперування: тепер вони мають їдальню, дитячі ясла, школу, і все це є вирішальним доказом переваг нового життя для інших селян, які саме приїхали знайомитися з досвідом колективного господарювання.

Водночас у великих містах загострилися соціальні проблеми, це викликало обурення й гнів робітників, - а отже, створювало відповідну базу для суспільної підтримки відмови від непу і встановлення тоталітарного режиму.

Далі перед країною (вірніше, перед верхівкою її правлячої партії) постала проблема - йти далі шляхом поглиблення ринкових відносин, запровадження їх у промисловому, а не лише в аграрному секторі економіки, чи повертатися до жорстко централізованого управління економікою, політичною сферою. Перший шлях уособлювався у постаті Бухаріна, другий - Сталіна. Сталін не міг не перемогти, він був більш послідовним комуністом, до того ж як генеральний секретар керував усією партією, усіма її звязкам з суспільством, тобто і партійною пресою.

В 1928 р. стався неврожай, а отже дрібний сільський виробник у своїй масі не дав хліба державі за навязуваними йому цінами. Сталін, виступаючи в газеті ”Правда” вказував на головного ворога: “Мелкий собственник не дает хлеба армии и городам”.

Восени 1928 р. виникла реальна загроза голоду при, як писала тоді преса, “переполненных кулацких закромах”. Комуністична ідеологія вимагала загальної державної власності на засоби виробництва, планового ведення господарства. Некерований одноосібник ставав на заваді реалізації політичних планів. Натиск на селян викликав їх зворотну реакцію: вони ховали хліб. Класова боротьба знову загострилася. Владі знадобилася машина насильства. Партія, органи внутрішніх справ, преса, профспілки, комсомол стають її опорою. І це означає новий етап у розвитку преси України.

Не вирішені у 1917-1918 рр. соціальні проблеми в країні знову загострилися, виникли в черговий раз продовольчі труднощі. Неврожай 1928 року вкрай їх загострив. Були введені “заборні книжки”, тобто карткова система розподілу продовольства. Промислових робітників знову було протиставлено економічно більш самостійному селянству, переважну кількість якого на той час складали середняки. Супутники непу - злочинність, безробіття, проституція, жебрацтво - настроювали трудящих проти непу. Розпочата індустріалізація країни вимагала мільйонів робітничих рук для некваліфікованої праці на будмайданчиках першої пятирічки.

“Великий поворот” 1929 року якраз і означав у економіці відмову від залишків ринкового механізму, остаточне скасування свободи виробника, а в суспільно-політичній сфері - повернення суспільства на шлях тоталітаризму.

Різка зміна політики від непу до сталінізму просліджується на сторінках газет з точністю до місяця. Ще на початку літа в публікаціях йшлося про необхідність матеріального заохочення робітників, створення для них сприятливих побутових умов, харчування на виробництві тощо. У вересні на шпальтах газет почала зявлятися інформація про репресії, численні арешти, обшуки тощо: так, з інтонацією добре виконаної справи повідомлялося, що в одній з торгівельних установ розстріляно 19 чоловік.

Тема постачання на рубежі 1930-х знову стає однією з провідних для преси. По-перше, обєктивно до цього вели труднощі з забезпеченням міст усім необхідним - зауважимо, труднощі, які, по-перше, були субєктивно навязані країні монопольно правлячою партією - а по-друге, саме на цій болючій для населення темі краще всього було “розкрутити” маховик переслідування політичних противників.

12 вересня “Вісти...” опублікували постанову ЦК ВКП(б) з питань постачання. Гострокритичні матеріали на цю тему зявлялися в пресі, як було показано вище, задовго до її виходу. Поступово нарощувалися обсяги публікацій, їхня періодичність, гострота критики, глибина висвітлення проблем. Порівнюючи цю практику з тим, як розвивалися події навколо теми кооперації рибалок, можемо зробити спостереження про те, що політичний механізм попередньої проробки проблеми в пресі - з наступним прийняттям відповідного рішення партії “за вимогами трудящих” - вже був відпрацьований.

Отже, постанова підбила підсумки попереднього етапу розвитку чергової кампанії. Громадська думка щодо працівників “робкоопів” - робітничих кооперативів - була підготовлена. Навіть і передбачуваний вирок вже було винесено на сторінки газет: 9 вересня, за три дні до прийняття постанови, “Вісти.” писали:

“Робітниче постачання - на рівень вимог третього року пятирічки: апарат кооперації дуже засмічений ворожим елементом.

...Київський Саробкооп на протязі двох років приховував невідомо для чого сала на суму більше 30 тис. карбованців. Нікопольський ЦРК зберігав більше року 18 мішків гречаного борошна й 22 мішки гречаної крупи, які попріли на складах. Гришинський - згубив один вагон білої муки, переховуючи його у вологому приміщенні. Майже в усіх робкоопах, обстежених бригадами, виявлено розбазарювання дефіцитних товарів серед працівників апарату робкоопів. Ще більш страшні факти маємо у мясозаготівельній роботі”.

Наведений текст викликає у неупередженого читача два запитання. По-перше, у здоровому суспільстві всі сили спрямовані на збільшення виробництва товарів, адже саме за умов бездефіцитності або й так званих “криз перевиробництва” зникає головна передумова крадіжок, приховувань тощо. По-друге, лишається незясованим, як за три дні ЦК партії зумів перевірити й узагальнити наведені в газеті факти, підготувати й прийняти постанову. Імовірніше, це, навпаки, з ЦК були передані в редакції наведені в матеріалі факти задля створення відповідного суспільного настрою.

А отже, преса знову виступила покірним “гвинтиком”