Ідеальним уявляється твір високоінформативний, який, водночас, легко читається. На жаль, якщо невеличкий текст містить багато відомостей, його важко читати. Навпаки, якщо автор постійно полегшує працю читача, той отримує менше відомостей, а увага його може розсіюватися. Як писав І. Кеплер: "...широкий виклад також ускладнює розуміння, причому не в меншій мірі, аніж короткий і стислий. Останній вислизає спід очей розуму, перший - відволікає їх. Тут недостатньо світла, там - надлишок блиску: тут око нічого не сприймає, там воно засліплене"[61].

З психологічною складовою пов’язані і способи викладу, які відображають психологічні моменти процесу пізнання, що лежать на поверхні твору, ближче до зовнішньої форми.

Першим із них слід назвати властивий популярному викладові спосіб починати з відомого - простих, близьких, усім відомих фактів (з застереженням відносно того, що "усім" означає "очікуваним читачам"). Спосіб починати з відомого широко використовується і в теоретичних творах. Він відбиває саму природу спілкування, котре неможливе при відсутності спільності між мовцями.

У навчальних творах прийнято викладати від простого до складного.

У популярній книзі початком може бути яскравий, вражаючий факт, який потребує додаткових пояснень.

Прикладом може слугувати початок розділу, який входить у психологічну складову популярної книги В. Б. Дорофеєвоі і В. В. Дорофеєва "Час, вчені, звершення" - про те, як наука перетворилась в могутню продуктивну силу. Розділ має назву "30 років потому", що викликає асоціацію з книгою А. Дюма, яка інтригує читача. Починається текст так: "Все було як звичайно: квіти, музика, представники аристократичних сімейств Швеції, і в цій стандартній буденності було щось невловиме урочисте, що супроводжує таку церемонію, як вручення Нобелівської премії. Навіть король був незвичайний. Не просто король - величний нероба, а професор археології.

Оркестр виконував симфонічні мелодії (на честь радянського вченого - Нобелівського лауреата М. М. Семенова грали перший концерт Чайковського). Микола Миколайович сидів на кріслі з палацу і намагався зосередитися, оскільки він мусив виголосити промову в доступній формі, розповісти шановному панству про суть винаходу, зробленого тридцять років тому.

І хоча промова була задумана і складена заздалегідь, Микола Миколайович хвилювався. Він думав, що цьому поважному товариству потрібно говорити про суть винаходу, а не про важкі роки пошуків, сумнівів та становлення, про свого вчителя А.Ф. Йоффе, про своїх товаришів і учнів. Чомусь він згадав французьку приказку "cherchez la femme"(шукайте жінку) і подумав, що якщо глянути і на історію цього винаходу докладно, то французька мудрість була незвичайно точною...

Наприкінці 1924 р. в лабораторії почала працювати Зінаїда Вольта, яка тільки-но закінчила Ленінградський університет. Тема, котру їй доручили, на фоні проблемних завдань лабораторії не здавалась цікавою. "Вивчення виходу світла при реакції окислення фосфору" - так вона була сформульована в плані.

Якщо коротко ідея проблеми така..."

Далі в хронологічному порядку описується історія розробки теорії теорії розгалужених ланцюгових реакцій. Почни автори з цієї теорії, вона була б байдуже сприйнята читачем-неспеціалістом. Але психологічна складова спрацювала. Увагу привернено, цікавість підключена.

Способи викладу безпосередньо відтворюють хід пізнання: послідовний (логічно та історично), від зовнішнього вигляду до внутрішнього устрою.

Існує низка способів викладу, які створюють "комунікативний комфорт", що роблять читання менш напруженим і навіть при потребі розважальним. Серед них - спосіб "організуючого образу". Наприклад, розповідь про стимулятор росту - гіберелін - членується і об’єднується організуючим образом: "гібереліновою паралеллю", на котрій розташовані лабораторії, що вивчають гіберелін.

При пунктирному способі виклад вибудовується на окремих упорних пунктах.

Мазковий спосіб заснований на зовнішньо не пов’язаних між собою розповідях, ідеї котрих створюють безперервний ланцюг. (Так, до речі побудована більшість популярних книг про слово).

При круговому способі побудови одна і та сама теза чи образ використовуються на початку і наприкінці твору.

Логічна послідовність викладу досягається також способом кільцювання. В такому разі автор, йдучи від загального положення, на прикладах з’ясовує з різних сторін глибинну сутність того, що він описує. Опісля він підводить читача до закінчення. Останнє, яке є висновком із всього накопиченого матеріалу, водночас містить посилання до нового ряду міркувань, прикладів. Ті в свою чергу, призводять до наступного завершення[62].

Особливо помітно пристосування побудови твору до способу мислення адресату в фольклорних творах для дітей. "Маленьким дітям... буває властива уривчастість, розкиданість почуттів та думок. Одне з важливих, завдань виховання полягає власне в тому, щоб сконцентрувати дитячі почуття і думки, надати їм компактності, цілісності. Тому кожен вірш, призначений для цього віку, повинен бути геометрично правильним, витриманим у суворих пропорціях з точним і чітким співвіднесенням частин. Невипадково всі найкращі твори світового фольклору, сотні років побутуючі в дитячому середовищі, побудовані саме так. Всюди натхнення поєднується з математично точним розподіленням образів, слів та емоцій"[63].

Переходячи до естетичної складової, яка усуває суперечність в загальній оцінці твору автором і читачем, що стосується доцільності структури і форми твору, зазначу, що особливість естетичної складової полягає в тому, що вона сприймається ніби на око, водночас.

Ю. С. Сомов пише: "Коли об’єктом сприйняття є предмет з елементарно простою формою, ми дійсно здатні майже відразу оцінити її цілісність. Але якщо форма предмета складається з багатьох елементів, до того ж складно організованих, то отриманий при її сприйнятті сигнал не має настільки чіткого характеру... Мозок не в змозі водночас переробити занадто велику кількість складної композиційної інформації"[64].

Оцінка естетичних якостей твору в цілому відбувається, напевне, на основі згорнутого уявлення