і форматором спільності (наприклад, рекламні твори та видання, до предмету яких читач спочатку байдужий); твори та видання з розвинутим фактором усвідомлюваного інтересу (наприклад популярні, коли читач потенційно небайдужий до їхнього змісту, але не уявляє собі його значення); твори та видання, в котрих основна увага звернена на формування поглядів (наприклад, теоретичні, по відношенню до котрих читач має початкову зацікавленість до предмету повідомлення або ж цей інтерес здебільшого легко збуджується); твори та видання, в основі котрих лежить керівництво до дії (наприклад, довідники, в котрих читач, маючи власну систему поглядів, шукає необхідну йому інформацію).
Із будови комунікативного акту випливають і інші закономірності моделювання його твором.
Діалогічність, яка передбачає введення до тексту матеріалу, не представленого в свідомості читача, відсутність котрого (матеріалу) зробила б комунікативний акт більш утрудненим.
Автора будь-якого матеріалу, якщо він хоче, щоб його твір було помічено, прочитано, щоб його зрозуміли і схвалили, стосуються слова, адресовані популяризатору Д. Писаревим: "Популятизатор повинен постійно передбачати всі запитання, сумніви і заперечення свого читача; він сам повинен ставити і вирішувати їх; така тактика має двояку вигоду: по-перше, предмет висвітлюється з усіх сторін; по-друге, питання і заперечення переривають собою монотонну течію мовлення, підтримують і напружують постійно увагу читача, котрий, в іншому випадку, легко може вдатися до напівмашинального читання, тобто пропустити через свою голову окремі думки, не вдумуючись в їх ставлення до цілого"[55].
Постійна "співбесіда" з читачем активізує і думку автора, примушує його обмірковувати текст, відкривати нове в тому, що він розповідає читачеві. Власне в цій боротьбі за читача внутрішнє мовлення автора найбільш досконало розгортається в текст твору.
Вибудовуючи твір, авторові доводиться враховувати суперечність між твором та інформаційною ситуацією. Ця суперечність виникає з різних причин. Аудиторія не підготовлена до сприйняття. Ситуація потребує не просто відображення дійсності, а специфічного висвітлення її. В аудиторії немає інформації, яка забезпечує досягнення мети, на котру претендує твір.
У випадку непідготовленості аудиторії шлях до розв’язання проблеми полягає в поетапному впливі на свідомість читачів, своєрідній діалогізації - передачі інформації порціями.
Якщо ситуація потребує специфічного висвітлення дійсності, автор свідомо допускає своєрідну асиметрію поміж дійсністю і її описом, загострюючи увагу на одному боці описуваного.
За відсутності необхідної інформації, звичайно, доводиться відмовлятися від створення твору на відповідну тему.
Друга особливість моделювання твором комунікативного акту - шпаруватість, яка передбачає опущення в тексті того, що існує в свідомості читача чи виникає під час читання.
Властивість тексту містити "провалля", заповнені відомостями, які містяться в свідомості читача, і описується психолінгвістами як шпаруватість[56]. Що більші розміри шпарин, то більша підготовка і знання вимагаються від читача, що менші - то текст зрозуміліший для малопідготовленого читача. Так, складність тексту для школяра визначається кількістю відомостей, котрі йому необхідно пригадати, щоб зрозуміти текст нового параграфу в підручнику[57].
"Шпарини" - це те, що недомовлено.
Наявність шпарин обумовлена природою тексту і його взаєминами з свідомістю читача. (Яким довгим та нудним стало б спілкування, коли б завжди повторювали те, що читач і без того візьме до уваги). Шпаруватість тексту забезпечує його творче сприймання, економію часу; вона лежить в природі мовленнєвого спілкування. Найбільш яскраві випадки ЇЇ давно описані філологами як еліпсис.
"Я пішов у кіно. Він - додому". Шпарина, що позначена у тексті тире, тут просто необхідна.
Редактор радить автору ліквідувати те, що відомо читачеві, створюючи шпарини, які активізують процес спілкування. Нерідко, однак, він помічає, що шпарини важко подолати і радить їх заповнити.
Проаналізуємо абзац із популярної брошури:
"Надто цінні відомості дає використання завдань стандартизованої форми для виявлення відповідних умінь, здібностей і властивостей. Термін "тест", який позначає пробу, запропонований ще в 1890 році. В більшості випадків використовуються малюнки чи відповідні словесні формулювання. До тестування можна віднести і перевірку нейроасоціацій в випадку використання від’ємних сигналів. Позитивною якістю деяких сучасних тестів є швидкість дослідження і технічна простота".
Друга фраза абзацу нічого не скаже людині, яка не знає, що таке тест. Термін "тест", що означав "проба", запропонований ще 1890 року, але "тест" тепер позначає дещо інше - не пробу.
Напружуючи уяву, читач здогадується, зіставляючи другу фразу з першою, що тест - це не проба, а "завдання стандартизованої форми для виявлення відповідних вмінь, здібностей і властивостей".
"Читач, звичайно, чекає пояснень, як власне "використовуються малюнки чи відповідні словесні формулювання". Лишається також неясним повідомлення, що до тестування належить і "перевірка нейроасоціацій в випадку використання від’ємних сигналів". Його неможна пов’язати з попереднім. До того ж воно неясне само по собі. У думках вибудовується загадковий ряд предметів - малюнки, словесні формулювання, від’ємні сигнали.
Не знаючи, як відбувається тестування, важко зрозуміти, в чому швидкість дослідження і технічна простота тестів. Неясно, до чого тут про це сказано. Читачеві не вистачає інформації, щоб заповнити шпарини в тексті, відновити авторську логіку. В результаті текст уявляється йому недоладним.
Точніше, недоладним він уявляється читачеві-неспеціалісту. Читач, що знає суть справи, може подумки перебудувати його, відновлюючи зв’язки. Але для нього відновлений текст не міститиме нічого нового. Адже практично все читач привнесе зі своєї свідомості.
На недоладність, викликану надмірною шпаруватістю, вказує будова тексту. Поміж фразами майже немає слів, що повторюються. Тому непоінформованому читачеві нема за що "вхопитися", щоб пов’язати зовні непов’язані фрази.
Для спеціаліста ж неозначені вказівки: вельми цінні (які?), а більшості випадків (в яких?), означені (які?), деякі (які?), швидкість дослідження (яка?), технічна простота (в чому?) - роблять абзац беззмістовим.
Шпаруватість тексту -