1. Образна оповідь: Поки невидимий мені молодняк вовтузився в траві, вовчиця лягла подрімати, та незабаром, без причини начебто, стрепенулася й кинулась у гущавину. Вовченята при цьому горохом скотились її яму. Хвилин через п’ять я почув голоси жінок, що поверталися лісом із покосу. Це їх задовго до мене почула вовчиця й кинулася заздалегідь викрити небезпеку. Переконавшись, що небезпеки немає, мати нечутно, мов тінь, з’явилася біля лігвища.

2.Необразна оповідь: Сицилія була ареною Пунічних воєн, Сципіон Африканський і Ганнібал вели бої на її землі; зрештою Сицилія стала частиною римських провінцій, а потім зазнала нашестя вандалів, після яких прийшли остготи, а їх, у свою чергу витіснили візантійці, а потім із півночі Африки на острів висадились араби й заснували там емірат. На зміну їм прийшли нормани; норманів потіснили германські імператори, у яких Сицилію відвоювали французькі феодали; після них прийшли іспанське королівство Арагон, Савойська династія, австрійські Габсбурги, французькі Бурбони. Нарешті Сицилія була звільнена карбонаріями Гарібальді, ставши з того часу частиною Італії.

У розповідях за допомогою засобів образної конкретизації (горохом скотились у яму; начебто стрепенулась; нечутна, мов тінь, з’явилася біля лігвища) створюється враження зримості того, що відбувається. Необразні висловлення передають оповідну або описову семантику без надання дії, про яку розповідається, "картинності" (в цьому випадку ніби лише фіксуються етапи подій, певного часового періоду).

Порівняймо з цього погляду побудови описового типу.

1. Образна: Дивовижні, не вигадати, з острівця серед рівнини відкриваються далі. Степ у спалахах достиглої пшениці. Хребтина гір крізь біло-голубу поволоку. Вигин ріки, порослий густою бородою шелюги.

2. Необразна: У вестибюлі станції метро "Бастилія" демон струються в засклених нішах величезні брили від фундаменту похмурої фортеці, у стінах якої побувало багато борців за свободу, видатних діячів, у їхньому числі й Вольтер. А поряд у вітринах, щоб відвідувачі своєрідного підземного "музею" могли уявити собі "перший день свободи", котрий було оголошено національним святом майже через сто років після штурму Бастилії санкюлотами, виставлено старовинні гравюри, плани та історичні документи тієї епохи. Реалізація можливостей мовлення "малювати” словами спостерігається в образних описах (Хребтина гір; Вигин ріки, порослий густою бородою шелюги та ін.). Лише відображення сукупного існування предметів, шо перебувають у буттєво-просторовій суміжності, спостерігається в необразних описах.

2.4. Перейдемо до розгляду відношень уведення. Вони виникать між реченнями в тому випадку, коли одне з них - базове - стоїть після речення, зміст якого вводиться у зміст цього базового речення, й разом вони утворюють цілісну складену єдність. Наприклад: Суворий клімат Монголії, часті засухи – серйозна перешкода розвиткові сільського господарства. Тому в республіці приділяють особливу увагу зрошенню полів, обводненню пасовищ. Центром повідомлення є інформація про те, що в Монголії приділяють особливу увагу зрошенню полів, обводненню пасовищ. Ця інформація міститься в другому реченні, яке починається сполучником словом тому, що вказує на зумовлений характер повідомлення про факт. Проте зміст, що власне зумовлює подію, виражений у першому реченні, й на нього вказує слово тому. Тобто змістом другого речення "поглинається", вбирається зміст першого речення, котре має підготовчий характер і своє призначення реалізує в обов’язковому з’єднанні з другим реченням. Так і друге речення не було б достатньою мірою інформативним без введення в його семантико-синтаксичну структуру аналогічного складу першого речення.

Розглядувані відношення знайшли висвітлення в лінгвістичній літературі під назвою сегментації, її роль убачають переважно в експресивному виокремленні частини речення, та не менш важливим є звертання до сегментації задля спрощення, варіативності синтаксичних побудов (усунення громіздкості), досягнення більшої гнучкості, рухливості їх. Особливо помітна ця її роль у мові засобів масової інформації. Розчленування висловлення - це заразом і його спрощення, "полегшення" його структури. Розчленоване, розбите па частини висловлення, подаване мовби окремими "порціями", краще обслуговує потреби масової комунікації, ніж громіздкі побудови.

Якщо сегмент має форму звичайного речення (а не слова, словосполучення), й ці речення характеризуються підготовчим, зумовлюючим змістом, то у взаємодії з базовими реченнями вони вводяться в них за допомогою самостійно оформленого повідомлення, й створювана єдність має своїми основними обрисами структуру базового речення з уведеним у нього сегментованим реченням. Ці випадки саме і являють собою поєднання речень, що перебувають у відношеннях введення. Поєднання виникає в результаті своєрідного розчленування єдиного висловлювання на окремі порції. Виразно свідчать про подібні відношення ланцюговий та інтегративно-характеризугочий зв’язки.

Засобами ланцюгового зв’язку виступають указівно-замінювальні слова це, цей, так, такий, він, вона та ін. Розгляньмо приклади: Великі художники йдуть до людства як повпреди своїх народів, як виразники їхніх дум та устремлінь. Саме з такою місією входить у сферу світової культури Олександр Довженко, саме так сприймається на всіх континентах його високолюдяна гуманістична творчість; 3 юних літ людина має зазнати почуття ліктя, пізнати ціну спільної праці, пізнати силу дружби й товариськості, навчитися зберігати вірність, поділяти радість і горе, має відчути себе причетною до справ свого класу, школи, країни. І в цьому величезна роль належить нашим учителям і наставникам, і, звичайно, батькам. Указівно-замінювальні слова з такою (місією), і в цьому встановлюють зв’язок із введеними реченнями, визначають характер їх уведення.

Засобами інтегративно-характеристичного зв’язку в таких поєднаннях речень виступають слова тому, ось чому, для цього, з цією метою, звідси, тим-то, через те, таким чином, отже, значить, але, однак (незважаючи на те) та ін. В названих сполучних засобах помітний вихідний