Курсова робота

з журналістики

Природа й структура комунікативного процесу

Ко-му-ніка-тив-ни-й про-----цес є осно-вою спі-л-ку-ван-ня, орга-ні-за-ція якого зале-жить від розу-мін--ня систе-ми й структури про-цесу, а також при---ро--ди комуні-ка-ти-в-но-го ак-ту.

Комунікація є ва-ж-ли-вим чинником іс--ну-вання суспіль-ст-ва. Су--спільства без спіл-ку-вання немає. Воно є тим про-цесом, який і за-без-пе-чує утворен-ня суспі-ль---ства (об-ще--ние — об-ще-ство; communication — community; спілкування — спільнота). Ми жи-ве-мо в світі комунікації, пише Г. Г. Почепцов [1999, 7], 70% свого ча-су людина витрачає на спілкування. Без ефективної ко-мунікації зу-пи-нилося б багато виробничих процесів. Тому пи-тан-ня організації про-цесу спілкування (комунікативного процесу) є важливим для тво--рення суспільства. Але правильна організація будь-якого проце-су неможлива без з’ясування його природи, побудови моделі про-це-су, що пов’язано з вивченням структури, факторів, які впли-вають на цей процес, системи актів, що становлять його основу.

На минулій лекції ми розглянули спілкування й дали визначення цього явища. Власне, це визначення уже відбиває природу комуні-ка-ції та є його словесною теоретичною моделлю. Схематично і в найпростішому вигляді цю модель можна пред-ставити так (рис. 1):

1 1

Рис. 1.

Комунікант (1) ініціює процес встановлення або підтримання кон--такту з комунікатом (2). Цей процес зумовлено ситуацією й со-ціально-психологічними особ-ли-во-стями ко-му-ні-каторів (а), а та-кож духовним і професій-ним єднанням учасників комунікації (б).

Більш ускладнена схематична модель комунікації буде такою:

Рис. 2.

На рис. 2 відтворена комунікація як широкий спектр стосунків між ко-мунікаторами (1—2, 2—1, 1—3, 3—4, 4—3 і т. д.); показана необмежена кількість комунікаторів тощо.

Розглядаючи комунікацію як явище, ми можемо ви-ді--лити такі склад-ники комунікації: суб’єкт комунікації, предмет комунікації, комуніка-тивні засоби, комунікативний процес тощо. Комунікація є явище системне, структурне, соціальне, історичне, психологічне й т. д. Нас у цій лекції має цікавити виключно взаємодія між суб’єк---том і предметом комунікації, її характер, структура, спрямованість тощо. Так, предметом цієї взаємодії (предметом комунікації) є комунікат. Комунікативними засобами можуть бути знакові системи, засоби комунікації тощо. Комуні-ка-тив-ний же процес є, власне, суттю спілкування; у нашому визначенні це безпосередньо про-цес встанов-лен-ня й підтримання контактів. Але погляди на природу й структуру комунікативного процесу (комунікативної взаємодії) у науці різні. Ці погляди представлені на моделях комунікації, які нам доведеться розглянути, щоб з’ясувати природу комунікативного процесу.

Досліджуючи природу комунікативного процесу, його можна ха-рак-те-ризувати в кількох аспектах: (1) з погляду походження й фор-му-вання (історичний аспект); (2) з погляду форми процесу спілкування (ти-по-логічний аспект); (3) з погляду кількості учасників та специфіки орга-ні-за-ції комунікативного процесу (видовий ас-пект); (4) з погляду сутнісного (онтоло-гіч-ний аспект); (5) з по-гляду харак-тери-стики учасників комунікативного процесу (ро-льо--вий ас-пект); (6) з по-гляду ефективності й дієвості процесу (фун-к--ціо-нальний ас-пект); (7) з погляду самобутності й оригіналь-ності організації про-це-су (сти--льовий аспект); (8) з погляду форми про---це-су (формальний ас-пект); (9) з погляду якості процесу (квалі-логічний аспект); (10) з по-гляду використання засобів (інстру-мен-таль-ний ас-пект); (11) з погля-ду духовного забезпечення процесу (куль-туро-ло-гіч-ний аспект); (12) з погляду інформаційного забез-пе-чен-ня (інфор-маціологічний ас-пект); (13) з погляду складників про-це-су (систем-ний аспект); (14) з погляду зв’язків між складниками процесу (стру-к-турний аспект); (15) з погляду орга-ні-зації процесу (тех-нологічний аспект); (16) з погляду характеру мовної організації процесу спілкування (мовленнєвий аспект).

1. Дж. Гербнер, а за ним Г. Г. Почепцов [Почепцов Г. Г., 1999, 21], називає три головні етапи у розвитку комунікації: доін-дустрі-аль--ний, друкований, телевізійний.

Доіндустріальний етап комунікації характеризується такою орга-нізацією процесу спілкування, який може бути виражений у фор-мулі: спілкування “обличчям до обличчя”. Такий процес спілкуван-ня був властивий усій спільноті і мав вигляд переважно міжособи-стісної, інтерперсональної, комунікації, що відбувалася у формі діа-логу або монологу.

Друкований етап пов’язується з першою індустріальною револю-цією, з виникненням масового спілкування, що зробило життя плю---ралістичним.

Телевізійний етап з’явився завдяки другій індустріальній рево-лю-ції, коли моделі поведінки отримувалися до того, як люди навча-лися читати.

На наше переконання, зміну етапів розвитку комунікації слід вба-чати не так в індустріальних революціях, як в психологічній пере-бу-дові комунікаторів, поштовхом до чого, звичайно, були різного ро-ду революції та суспільні зміни.

Зміна й виникнення різних видів комунікації є внутрішньою по-тре-бою людини й суспільства в цілому. Ця потреба, безперечно, фор-мується під упливом зовнішніх факторів суспільного розвитку.

Першим зовнішнім фактором, який змінив характер спілкування, було виникнення письма. Дописемне, або усне, спілкування було єди-но можливим видом комунікації на ранніх етапах розвитку люд-ства. На дописемному етапі переважала міжособистісна й гру-по-ва комунікація. Комунікативний процес мав характер безпосереднього діалогічного міжособистісного спілкування або спілкування з малою групою чи групового спілкування. Писемний етап комунікації ускладнив комунікативний процес, зробив його опосередкованим, дискретним у просторі й часі, стимулював виник-нення такого виду спілкування, як публічне; у той же час закладалися основи масової комунікації, яка на друкарському етапі набула розвою.

Аудіовізуальний етап комунікації посилив процеси масового ко-му-нікування. З переходом на етап електронномедійний масова ко-му-нікація зазнала процесу глобалізації, що стає причиною виник-нення віртуальної комунікації ѕ такого спіл-ку-вання, коли процеси пе-редачі й отримання інформації переплі-таються в часі й просторі, а комунікант у той же час виступає у ролі комуніката.

2. Структура, характер, система комунікативного процесу так чи інакше витворюються на основі форми участі комуніканта у процесі спілкування та форми взаємодії з предметом спілкування. Форми комунікативного процесу відрізняються насамперед одно- чи багатовекторністю процесу спілкування і здатністю перерозпо-діляти роль комуніканта в середовищі комунікаторів.

Необхідно виділяти одновекторну комунікацію. Вона має пере-важно побутовий сугестивний (лат. sugвід suggero навчаю, на-віюю) характер, хоч цілком природ-но використовується і в про-фе-сійній, виробничій, науковій сферах, а