Дослідники екопреси, члени російського екологічного руху, бажаючи оцінити ефективність роботи ековидань Євразії, ввели так званий "індекс періодичності" . Це співвідношення реальної періодичності до тієї, яка заявлена редакцією. Більшість власне самостійних видань (94 з 154 розглянутих) має індекс від 0,67 до 1. Ще 28 оцінені від 0 до 0,66. Для 32 визначити індекс не вдалося. З цього можна зробити висновок, що певна частина видань має значно меншу періодичність, ніж заплановано. Такий стан речей викликаний, насамперед, економічною ситуацією видань, недостатньою кількістю матеріалу для публікації або іншими вагомими причинами.

Найбільша кількість видань з'явилася у 1990 році, що викликано демократичними змінами у суспільстві, та у 199495 роках, до чого призвела насамперед фінансова підтримка міжнародних організацій. Проте половина з видань, котрі перестали виходити, проіснували не більш ніж півтора роки (як правило, лише за рахунок наданих грошей).

Наступний сплеск, почавшись у другій половині 1994 року, триває і зараз. Сучасних видавців вирізняють великі прагматизм і обережність. Кольоровими й товстими журналами вже ніхто не бавиться, видання, котрі виходять, наближаються до форм класичного самвидату, програючи в якості оформлення, але виграючи за рахунок вартості та незалежності від поліграфічних потужностей. Практично кожна екологічна група, ураховуючи дитячі або шкільні, зумівши отримати копіювальну техніку, починає випускати власний друкований бюлетень, а освоївши комп'ютер та електрону пошту – бюлетень електронний. Іноді так надається перевага в доступі до інформації обмеженому числу користувачів електронного інформаційного обміну. Занепокоєння викликає тенденція відходу багатьох екоактивістів з екологічної до видавничої та інформаційної діяльності.

Сильною є орієнтація більшості видань не на широке коло читачів, а на внутрішнє користування або західного читача (особливого типу, звичайно, читача з великим банківським рахунком).

Схожу картину можна спостерігати й у офіційних екологічно зорієнтованих виданнях. Кожен орган влади видає тепер власне екологічне видання. Майже в кожному регіоні існує по декілька таких проектів.

Видання "газета в газеті" стали з'являтися насамперед у 19921993 роках, що пов'язано з посиленням органів місцевого самоврядування та реорганізацією державних структур охорони довкілля.

"Внутрішні" видання, як громадських, так і державних організацій не користуються, за рідкісним виключенням, будьяким попитом навіть у активістів екологічного руху.

У тому разі, коли екологічна катастрофа не матиме осяжних для кожної людини обріїв, будуть непотрібними екологічні засоби масової комунікації (посправжньому масової, звичайно). Люди, як і раніше, будуть віддавати перевагу загальнополітичним виданням і брати звідти необхідну їм екологічну інформацію. У цьому випадку масова комунікація здається перспективнішою, якщо буде працювати через традиційні ЗМК, ніж через створення власних.

Загальна кількість періодичних видань в Україні понад 10 тисяч. З них зареєстровано й перереєстровано видань для загальнодержавної, регіональної та зарубіжної сфери розповсюдження 4479: газет – 1858, журналів – 2000, бюлетенів – 236. Проте, наприклад, протягом 1997 року в Україні зареєстровано лише 7 екологічних видань. Як зазначають провідні українські журналістикознавці, саме ці видання потребують більшого піклування з боку держави .

Частка екологічних видань сягає понад 50 і порівнюючи з іншими виглядає не такою значною. Проте ця преса має певну аудиторію, до якої належать і колективні передплатники – організації. Тому незважаючи на порівняно незначну кількість видань та обмежений їх наклад, ця преса охоплює більшість зацікавлених читачів, адже досить часто новий номер видання потрапляє до кількох осіб. Але навіть за таких умов вимоги до чітко орієнтованої на "свого" читача преси постійно зростають.

Це призвело до того, що останніми роками спостерігається тенденція до виникнення нових видань екологічних організацій, які робляться видавцем для обмеженої за кількістю, але чітко визначеної аудиторії. До таких видань насамперед слід віднести різноманітні інформаційні бюлетені. Їх характеризують спрямованість змісту на членів або прихильників організації, переважання невеликих повідомлень та заміток з контактними адресами, мала кількість або повна відсутність аналітичних матеріалів. У цьому разі видання іноді нагадує дошку об'яв, а не газету. Але якщо ми дійсно хочемо впливати на сучасного читача, то повинні вести його шляхом нових роздумів, для чого як мінімум вишикувати факти в логічній послідовності, яка відображає хід наших думок. У матеріалах має бути журналістський аналіз, а не лише інформація. Недоліком таких видань є і недостатнє або повністю відсутнє літературне редагування – важлива складова в журналістиці .

Поширення таких видань іде або шляхом безкоштовного його розповсюдження, або ж за певну суму, яку читач визначає сам як благодійний внесок. Окремі видання розсилаються поштою. Фінансування видання та його популяризація відбуваються здебільшого за рахунок грантів фондів, внесків засновників та спонсорів, пожертв. Така не завжди стабільна ситуація з фінансуванням іноді негативно впливає на видання. Воно або виходить лише протягом певного часу, поки є достатньо для цього грошей, а потім узагалі припиняє діяльність, або його вихід стає вельми несистематичним.

Прикладом першого типу може бути журнал "ЕкоЕкспрес", який протягом 1995 року видавався українською та англійською мовами на високому професійному рівні, але потім за відсутності фінансування припинив вихід. До другого типу можна віднести журнал "Ойкумена", який номінативно існує, але фактично не видається. Цікавою особливістю є вихід додатка до нього, а фактично окремого журналу "Світ у долонях". Номери дещо нагадують сувенірне видання. Кольорова поліграфія, переклад англійською мовою, високоякісний папір, невеликий наклад, обмеження в розповсюдженні.

Що стосується високоякісного паперу, то виникає питання про доцільність використання цим та