Екологічні журналісти та політики мають багато спільного, оскільки займаються міждисциплінарним розвитком екологічної тематики. Це й зв'язки з економікою, сільським господарством, транспортом тощо. У більшості випадків організація координування цієї тематики як у пресі, так і в політиці будується за галузевим принципом. Під час конкуренції в редакції поміж окремими темами це призведе до можливого програшу екологічної тематики. Також і в політиці – концентрація екологічних проблем у межах одного адміністративного підрозділу допомагатиме розгляду проблем довкілля за часів підйому екологічної політики. Але за часів її спаду інтеграція проблем довкілля в різні політичні підрозділи є ефективнішою.

Необхідність проникнення екологічного журналіста в таку тематику, як економіка, енергетика, сільське господарство, може призводити до прямої чи прихованої конкуренції з колегами, котрі відповідають за висвітлення подій у цих галузях.

Можливості для висвітлення екологічних проблем зростають під час великих подій, якими можна, наприклад, вважати конференції ООН. За часів другорядності екологічної політики в суспільстві й у пресі матеріали про довкілля будуть з'являтися на передостанніх сторінках.

Професор Хемберг дискутує три організаційні моделі висвітлення екологічних проблем .

Інституційна модель – екологічна проблематика має окрему редакцію, власну сторінку чи рубрику.

Фільтраційна модель – наукова редакція чи економічна редакція пропонують матеріали з екологічної тематики іншим редакційним відділам.

Модель редакції за проектом – творча обробка тем довкілля спільною командою журналістів різних відділів. За такою моделлю, наприклад, працює німецький журнал "Шпігель".

Яка з цих моделей приверне увагу видавців та головних редакторів, залежить від стану популярності екологічної політики в суспільстві. Політичне значення питань навколишнього середовища відіграє в цьому випадку головну роль.

Звичною практикою інформування політиків є підготовка допоміжними структурами так званих преспапок з актуальними повідомленнями. Як правило, екологічні політики отримують усе те, що стосується екологічної політики, економічні – економічної тощо. Ведучі політики цікавляться хоча б назвами матеріалів.

Особливо великі вимоги ставить екологічна тематика до локальних ЗМК, вважає нині співробітник управління з проблем довкілля в Берліні Карстен Кленнер . Виникає необхідність професійно задовольнити потреби читача в екологічній інформації на місцевому рівні, що потребує наявності відповідних знань у журналістів невеликих газет. Досить складне завдання для них – висвітлення глобальних екологічних проблем. Проте вони теж повинні прагнути до компетентної роботи з матеріалами з усього спектра екологічної політики, особливо тими, котрі стосуються регіонального рівня.

Екологічна політика є настільки сильною, наскільки сильні ті суспільні сили, котрі підтримують її розвиток. Одним із силових ресурсів екологічної політики є громадська думка. Підтримка екологічної політики пресою тісно пов'язана з кон'юнктурою проблематики довкілля в суспільстві. Тому скоріше не варто сподіватися, що екологічна журналістика здатна допомогти екологічній політиці швидко вийти зі стану спаду.

Власні правила подання проблем у пресі ведуть до загострення та іноді перебільшення однієї теми та применшення чи взагалі ігнорування іншої. "Моралізуюча" екологічна журналістика не буде гарним помічником екологічної політики, оскільки не виховує екологічної свідомості в суспільстві, а лише пропонує почуття безнадії, відсутності допомоги з будьякого боку. Це може легко призвести до фаталізму й зашкодити продуктивному розвитку екологічної політики та журналістики.

Журналістикознавець Московського держуніверситету Є.М.Шевченко зауважує: загострення екологічних проблем і розвиток "зеленого" руху в країні сформували в журналістиці нові жанри з новим предметом відображення – екологією. Проте сьогодні можна стверджувати, що екологічна журналістика, як і природоохоронні ініціативи, переживає кризe.

Серед його причин – політизація "зелених". Журналістпрактик, який працює над екологічними проблемами, повинен вести пошук типів тексту, доповнюючи їх конструктивними програмами. У найближчому майбутньому може з'явитися новий текст, проте, одне має залишатися незмінним – екологічна журналістика, опанувавши досвід свого розвитку, мусить відмовитися від намагань використовувати екологію, як метод захвату влади, – вважає Е.М.Шевченко .

Недостатня інтеграція проблем охорони довкілля в економічний, транспортний розділи надрегіональних видань чи провідні статті місцевої преси заважають достатньому сприйняттю цих проблем у політиці, економіці та інших сферах діяльності.

Якщо екологічним журналістам поталанить розміщувати свій творчий доробок у пресі не тільки у вигляді сенсацій, тільки тоді й екологічна політика зможе сподіватися на появу додаткового поля діяльності. Якщо цього не станеться, доведеться чекати на нові катастрофи. Але краще б журналістам залишитися без роботи, ніж писати про все зростаючу кількість негараздів.

Як вважають дослідники української преси, "масмедіа є могутньою силою впливу на суспільство. І сьогодні постає нагальна потреба об'єктивно вивчити різні шляхи оптимізації роботи засобів масової інформації" . Для вивчення висвітлення екологічних проблем у пресі автором було обрано метод контентаналізу. Його ретельно досліджено в українському журналістикознавстві професором В.Ф.Івановим .

Автором провадився контентаналіз екологічної та природоохоронної преси на прикладі журналу "Рідна природа" й газети "Зелений світ" у 1993 році , дослідження комунікаційних процесів у Німеччині за допомогою контентаналізу .

Робота над дослідженням німецької преси проводилася автором у Католицькому університеті Айхштету, ФРН, під керівництвом професора Вальтера Хемберга.

Частина матеріалів про екологічну політику у співвідношенні до всіх матеріалів з проблем довкілля становила в "Suddeutsche Zeitung" 139 матеріалів (12 %), "Тageszeitung" 79 (7 %), "Frankfurter Allgemeine Zeitung" 110 (12 %), у середньому – 10 %.

За результатами контентаналізів, екологічна політика присутня також і в українській пресі, але висвітлюється недостатньо. Для порівняння, співвідношення матеріалів про екологічну політику до всіх публікацій про довкілля в газетах: "Голос України" – 7 матеріалів (0,6 %), "Урядовий Кур'єр" – 13 (5 %), "Киевские ведомости" – 0, "Зеркало недели" – 8 (2 %), у середньому – 2,5 %.

Hімецька преса вміщує екологічні публікації переважно на сторінках наукових, або