віра в ринок та економічний індивідуалізм, їх домінування над іншими демократичними цінностями. Особливого розвитку ця течія набрала після повороту в ідеології у 80-ті роки. Прихильники ринкового лібералізму вважають, що "лібералізм зайшов надто далеко вліво, демократія дала змогу захопити істотну частку влади бюрократам і культурній еліті, а держава надмірно втручається у процеси, спрямовані на підтримку соціальної та економічної рівності та захист слабких і бідних за рахунок еліти середнього класу" (Hackett and Zhao, 1998, 151). Консервативні зміни у рамках ліберальної традиції пояснюють більшу частину політичних дискусій довкола агресивної приватизації і дерегуляції інформаційних систем. Детальніше ми розглянемо це питання у Розділі 5. Засоби масової інформації становлять потенційний парадокс для ліберальної науки, оскільки вони одночасно є бізнесовими структурами і (теоретично) суспільним товаром. Постулати ліберального плюралізму щодо консенсусу цінностей, його неготовність визнати той факт, що за умов ліберально-демократичного суспільства може існувати фундаментальний дисбаланс влади, конфлікти групових інтересів та спосіб, в який все це впливає на домінуючі політичні цінності, утворюють стартові позиції критичного підходу до функцій ЗМІ.
Критичний підхід
Однозначно сповідуючи ті самі демократичні ідеали, критична парадигма відрізняється від концепції ліберального плюралізму насамперед поглядами на владу і наслідками, що з цього випливають. Там, де прихильники теорії ліберального плюралізму розглядають владу як таку, що піддається спостереженню, розподілена між різними інституціями і контролюється через механізм конкуренції між елітами, прихильники критичного підходу вважають її прихованою, сконцентрованою і домінантною. Заміну політичного державного контролю за ЗМІ на економічний прихильники критичного підходу розглядають як просту зміну форми влади, яка лише збільшує реальний ризик виникнення цензури та обмеження демократичної свободи висловлювання, якщо управління суспільним благом полишити на ласку ринкових сил. На тлі цих поглядів на владу сформовано три критичні концепції ролі ЗМІ: інструменталізм, структурний детермінізм та гегемонія.
Втім, для того, щоб зрозуміти концепцію критичного підходу, ми маємо спочатку розглянути поняття "ідеологія". Хоча термін "ідеологія" часто використовують для позначення "світобачення", тобто системи орієнтирів, за допомоги яких ми розуміємо суспільство, що оточує нас, концепція критичного підходу застосовує цей термін у ширшому значенні, пов'язаному з фундаментальним поняттям влади. Ідеологія забезпечує зв'язок між значенням (поняттям, яке поєднує смисл з його символічним поданням) і владою у суспільствах, де існує структурна нерівність (Hackett, 1991, 75). Значення, яке створюють за допомоги ідеології, є ілюзією і являє собою "значення на службі влади" (J.Thompson, 1990, 7). Якщо ми усвідомлюємо, що не існує "природного" значення якої-небудь події, а є лише різні його інтерпретації, то ідеологію можна уявити як процес побудови такої інтерпретації, яка б була кориснішою для впливових осіб. Врахувати вплив ідеології при вивченні засобів масової інформації означає запитати себе: "якою мірою символічний зміст інформації, поширюваної через ЗМІ, сприяє інтересам і владі певних [домінантних] груп" (Shoemaker and Reese, 1996, 228). На думку послідовників трьох критичних концепцій ролі ЗМІ, їх загальним завданням є забезпечення панування домінуючої ідеології.
Інструменталізм розглядає ЗМІ як своєрідний інструмент держави або капіталу. З варіаціями, відомими як пропагандистська модель та модель власності, ці погляди розглядають способи, за допомоги яких капіталісти або держава використовують різні форми політичного та економічного впливу, аби забезпечити потрібний їм з точки зору класових та домінантних інтересів зміст інформації, що поширюється через ЗМІ. Класичним прикладом є "пропагандистська модель" американських новин Германа і Хомськи (Herman and Chomsky, 1988). Автори цієї моделі стверджують, що "можновладці" спроможні впливати на спосіб подання новин і відтак маніпулювати громадською думкою. Згідно з цією моделлю ЗМІ перебувають на службі у влади, підпорядковані інтересам домінуючих класів і впливають на громадян, які нічого не підозрюють, як пропагандистська машина . При цьому їх "використовують для мобілізації підтримки специфічних інтересів, що панують у державній та приватній сфері" (Herman and Chomsky, 1988, 1) і "формують систему суспільної злагоди". Більш поміркована версія інструменталізму розглядає засоби масової інформації як "відносно незалежні" від інтересів домінантних груп, проте еліта все одно постає у ролі "головного розпорядника" (prіmary defіner) способу подання новин, встановлюючи умови дискусії (Hall, Crіtcher, Jafferson, Clark and Roberts, 1978). Прихильники теорії інструменталізму виступають як проти контрольованих елітою урядів, так і проти концентрації власності і накопичення, розглядаючи їх як загрозу культурній і політичній різноманітності засобів масової інформації.
Інструменталізм, особливо його радикальніша видозміна, містить деякі спірні припущення щодо міри контролю власників над редакторами ЗМІ. Хоча прихильники цієї теорії частково мають рацію - уряд і еліта бізнесу справді мають привілейований доступ до новин, а рекламодавці можуть виступати в ролі ліцензіара (якщо не цензора), підтримуючи ті чи ті засоби масової інформації за рахунок плати за рекламу - все ж "еліта" діє за умов, що, як зазначають Голдінг і Мердок (Goldіng and Murdock, 1996, 15) "одночасно заважають і сприяють, упроваджують обмеження і відкривають можливості". Концепція інструменталізму містить кілька спірних моментів, два з яких ми зараз розглянемо (Hackett, 1988). По-перше, вона передбачає, що "керівництво і власники ЗМІ здійснюють повний та реальний контроль за змістом інформації, що поширюється через ЗМІ ", і що вони свідомо користуються своєю владою, формуючи новини згідно з інтересами власників (Hackett, 1988, 85). Проте наукові дослідження свідчать, що безпосереднє втручання власників у роботу засобів масової інформації - явище досить рідкісне (хоча часом таки трапляється); крім того, вся ця концепція суперечить фактам появи час від часу у ЗМІ матеріалів, що створюють