Структурний детермінізм поширюється за межі жорсткого інструменталізму і розглядає те, яким чином зміст новин у засобах масової інформації структурно визначається за допомоги відносно об'єктивних впливів, як от: економічні обмеження, ринкові імперативи, підвищення витрат на виробництво, високий рівень капіталізації, високі вступні витрати, перехід до корпоративно-індустріального контролю за ЗМІ та олігопольність ринку. Таким чином, саму логіку ринкової системи та комерціалізацію засобів масової інформації розглядають з точки зору їх структурного впливу на зміст новин, які поширюються через ЗМІ і на яких зосереджено увагу суспільства. Як було зазначено, "комерційна природа ЗМІ виявляється радше у структурних імперативах, згідно з якими вони функціонують, ніж у тому, що вони цілковито (до граничного рівня) перебувають під контролем інформаційної еліти" (Hackett, 1988, 89). Інституційні структури мають свою внутрішню логіку, про яку їх учасники можуть навіть не здогадуватися. Ця логіка встановлюється через заведений порядок, буденні соціальні зв'язки та взаємодію між інституціями та домінантними умовами.

Слід уникати жорсткої форми структурного детермінізму, яка розглядає структуру власності і рівень комерціалізації як неперервно діючі нерухомі обмеження. Їх краще розглядати як "динамічні чинники", що їх постійно перевизначають, поновлюють та коригують у процесі практичних дій (Goldіng and Murdock, 1996, 15). Корисно розглядати ці структури як такі, що "взаємно визначають одна одну" ніж як "спричинені домінуванням однієї над іншими". Така "гнучкіша" форма структурного детермінізму може забезпечити концептуальну базу для аналізу впливу економічних структурних чинників на політичний зміст новин. При цьому головну увагу буде приділено комплексній системі конвергенцій, альянсів та близькості інтересів між різними осередками влади.

Таке зосередження уваги на зовнішніх структурних формах і на тому, як вони впливають на символічне відбиття інформації у ЗМІ, спричинене впливом більш специфічної історичної теорії структуралізму. Ця теорія, що бере свій початок з лінгвістики, пояснює, яким чином "значення може бути відображено за допомогою тексту, тобто певних "мовних структур", які складаються із символів, сюжетів та міфів" (McQuaіl, 1994, 244). Щоб наповнити висловлювання змістом, треба включити в дію глибинні закони мови, її правила та форми. Так само й інші "знакові системи" або повідомлення можна аналізувати виходячи з їх внутрішньої структури і законів. Таким чином, щойно описаний структурно-детерміністський підхід відрізняють від прийнятого у політичній економії: структуралістичні теорії мови передбачають певний рівень текстуальної автономії засобів масової інформації. Дискусії в рамках критичної парадигми між прихильниками політико-економічного та структурального підходів до аналізу ЗМІ тривають давно і кінця їм не видно.

З лінгвістичного структуралізму бере свій початок семіотика, або наука про знаки (Barthes, 1967; 1977). Семіотика, що за визначенням є "наукою про усвідомлення суспільством значень за допомоги знакових систем" (O'Sullіvan, Hartley, Saunders, Montgomery and Fіske, 1994, 281), намагається довести, що значення, грунтовані не на певній зовнішній реальності, а лише на структурних зв'язках, що діють у рамках знакових систем, можна усвідомити за допомоги аналізу їх внутрішніх взаємозв'язків. Таким чином, новини можна розглядати як знакові системи зі своїми внутрішніми правилами і законами, що відбивають зв'язки із владою і домінантною ідеологією. Саме вони є тими "соціальними силами, що визначають яким чином повідомлення буде побудоване і "прочитане" (Hartley, 1982, 14).

Структуралізм і семіотика стверджують, що значення у сфері культури є продуктом суспільства і, отже, є певною мірою результатом компромісу між різними сторонами.

Акт досягнення компромісу є центральним моментом концепції гегемонії. Цю концепцію було розроблено італійським істориком і філософом Антоніо Грамші (Antonіo Gramscі) в 30-х роках ХХ століття для описання процесу, за допомогою якого домінуючі у суспільстві групи намагаються "вибороти згоду" на продовження виконання владних функцій, подаючи свої інтереси та ідеологію як універсальні або "загальнолюдські". Метою створення цієї концепції було пояснити, у який спосіб капіталістичні суспільства в рамках ліберально-демократичної політичної системи підтримують політичну стабільність за умов істотної нерівності і конфлікту інтересів (Hackett and Hіssey, 1996). Грамші зазначив, що правлячий клас не в змозі встановити стабільну і довготривалу систему панування за допомоги самого лише фізичного примусу; він має заручитися згодою суспільства на своє панування. Це завдання розв'язується, пише він, шляхом репрезентування інтересів панівного класу у вигляді універсальних інтересів суспільства. Це призводить до поширення в масштабах всього суспільства системи цінностей, пріоритетів і переконань, які тією чи тією мірою сприяють підтримці встановленого порядку. Цього неможливо досягти шляхом брехні і пропаганди, але цілком можливо, якщо подати існуючий спосіб життя і бачення світу в контексті, що підтримує існуючий порядок, і обмежити альтернативні погляди.

З цієї точки зору ні ЗМІ, ні політичні системи не є замкненими. І ті й інші є лише ареною, де в процесі боротьби між класами відбувається усвідомлення понять і формування громадської свідомості. В процесі цієї боротьби сила перетворюється на владу, а влада - за допомоги нібито "нейтральних" інституцій,