Постмодернізм

Неможливо окреслити широкий і складний світ постмодерністських теорій у кількох коротких абзацах. На цю тему написано чимало книжок. Загалом вважають, що постмодернізм виник як одна з форм "модернізму", для якого були характерні глобальні теорії (або метатеорії), віра в прогрес і знання та скептичне ставлення до наукової або "об'єктивної істини". Прихильники постмодернізму наголошували на природній суб'єктивності всіх різновидів істини та подій і скептично поставилися до традиційних уявлень про їх відбиття - немовби знаки та образи уособлюють щось реальне. Якщо реальність є суб'єктивною, то дискусії про точність відбитті подій у засобах масової інформації та існування ідеології у новинах втрачають будь-який сенс.

Прихильники постмодернізму вважають, що за образами і знаками немає нічого реального - весь світ складається із знаків, і немає можливості оцінити точність подання подій. Стосовно ЗМІ це означає, що зараз, за доби масової комунікації, реальність, яка ймовірно ховається за знаками, зникла; наш попередній досвід нічого не вартий. Натомість світ, який ми сприймаємо, є лише одним з тлумачень, тобто набором знаків, певним чином пов'язаних з іншими знаками, - як у випадку з телекоментаторами, що зосередилися на питанні, чи є промова лідера достатньо "президентською" за тоном чи стилем, і у такий спосіб порівнюють її з тлумаченням попередніх промов у ЗМІ, (тобто порівнюють не зміст, а образ). Інший приклад - це обрання лідерів політичних партій на тлі їх телевізійного іміджу: поняття "добрий лідер" стосується образу, створеного за допомоги певних телевізійних прийомів та виразних засобів і відбиває насамперед логіку масових видовищ і драми. Таким чином, світ постмодернізму насичений ЗМІ, що проникають у найвіддаленіші його куточки. Всі наші орієнтири є лише образами, створеними засобами масової інформації: існує лише нескінченна гра образів, що не мають фіксованого значення (Hackett and Zhao, 1998, 123). Якщо всі знаки стосуються лише інших знаків, то ідеологія (у розумінні "викривлення" дійсності) не піддається визначенню, і самі по собі проблеми ідеології не виникають.

Отже, постмодернізм можна схарактеризувати як "відхід від політичної ідеології, звільнення і відмову від Утопії, певною мірою втрату віри у могутність науки і розуму" (McQuaіl, 1994, 59). Він прославляє різноманітність, іронію та відносність, цінує часткове вище загального, не розрізняє "високу" і "масову" культуру і відкидає ідею "об'єктивної істини". Його загальний підхід представники деяких наукових шкіл характеризують як "аполітичний і неморальний" (McQuaіl, 1994, 60), причому особливий наголос роблять на його "фрагментацію і розривність" (O'Sullіvan, Haretley, Saunders, Montgomery and Fіske, 1994, 234). Можливо, найкращим визначенням концепції постмодернізму є "рефлективне обернення ідей Просвіти на самих себе" (Dahlgren, 1995,73).

Хай там як, але деякі дослідження та ідеї (Curran, 1996c), схарактеризовані як постмодерністські та "ревізіоністські", залишили свій слід у теорії ЗМІ і суспільства. Наприклад, наголошуючи на "відносній автономності" журналістів, ці теорії заперечують ідею абсолютного, згори донизу, контролю над ЗМІ з боку еліти. Крім того, проголошення ревізіоністами автономії аудиторії змусило послідовників школи критичного підходу приділити більше уваги своїй ідеї тотального (або одновимірного) впливу на неї з боку ЗМІ.

Висновки

Ми розглянули деякі головні теоретичні погляди та протиріччя між ними у сфері політичної комунікації. Тепер ми повернемося до наших трьох напрямків аналізу новин і наукових досліджень, які можна віднести до ліберальної або критичної традиції.