ливіших умов правдивості повідомлення, зменшує можливість дезінформації (на цьому, зокрема, наголошували В. О. Бондаренко та О. В. Литви- ненко [3]).

Критерії оцінювання наявності дезінформації в прес-повідомленнях слід шукати в характеристиках феномену жовтої преси. Серед них можна назвати, зокрема, такі: епатажне висвітлення табуйованої тематики, сенсаційність, тематичний еклектизм, домінування візуальної складової над текстовою; перебільшення, крупні, кричущі, інтригуючі заголовки; велика кількість ілюстрацій, колажів; конфліктна, агресивна форма подання матеріалу; застосування зневажливої лексики; зміщення центру уваги з самого факту на його подання (прийом, розроблений та використаний ще Пулітцером та Херстом).

Отже, рівень викривлення інформації в газетних повідомленнях визначався за такими критеріями: емоційність (сенсаційність, агресивність), у центрі уваги — спосіб подання матеріалу, суб'єктивність (або заангажо- ваність), наявність однієї точки зору на подію, алогічність (або логічність, основана на емоціях), перебільшення, явна дезінформація. Зважали й на те, що підходи до тлумачення фактів значною мірою визначаються системою настанов, стереотипів та символів аналітика.

Тема «війни в Грузії» простежувалась в 11 виданнях 2008 та 2009 рр., з яких 9 — центральних і 2 — місцевих. Брали ті видання, в яких обрана тема добре висвітлена. Це пояснює малу кількість місцевих видань, що, звісно, дає певні погрішності в нашому дослідженні, які ми брали до уваги. Зокрема, аналізувалися статті в таких київських виданнях, як: «Урядовий кур'єр», «Голос України», «Комуніст», «Комсомольская правда», «Киевский телеграф», «Сегодня», «Известия в Украине», «Украинская правда», а також у таких одеських виданнях, як: «Газета по-одесски», «Вечерняя Одесса».

Аналіз емоційності преси на тему «війни в Грузії» засвідчив, що стриманості в місцевій пресі більше на 17 відсотків, емоційності менше на 6 відсотків, а агресивність практично відсутня, на відміну від центральної преси, де вона складає 22 відсотки (газети «Комуніст» та «Сьогодні»).

Середній відсоток об'єктивності, що визначався за такими показниками, як наявність посилань на джерела інформації, авторської відстороне- ності та незаангажованості, декількох версій події в центральній та місцевій пресі показує 27% різниці об'єктивності центральної та місцевої преси на користь останньої. Було встановлено, що правдивість місцевої преси, яка висвітлювала тему війни в Грузії, на 25,9% більша, аніж центральної.

Тема викрадення картини Караваджо достатньо висвітлена в ЗМІ, причому якість цієї інформації часто була сумнівною. Цікаво, що таку неякісну інформацію надрукувала столична газета «Сьогодні».

Буквально по слідах події, що відбулася приблизно з 29 по 31 липня, в газеті «Сьогодні» опубліковано статтю із сенсаційною назвою «В Одессе

украли единственную в Украине картину Караваджо за $100 миллионов» [4]. З цього моменту почалася лавина повідомлень, які повторювали названу цифру. Втім, як стверджували працівники Музею західного і східного мистецтва, вартість украденої картини Караваджо «100 мільйонів» ніхто не називав, а сама сума є некоректною, вигаданою журналістами для додання сенсаційності події.

Стосовно теми викрадення картини Караваджо в ЗМІ подавалася й інша відверта дезінформація. Так, у тижневику «Дзеркало тижня» від 6 грудня 2008 р. відзначалося, що картину Караваджо знайшли. При цьому анонімна стаття посилається на джерела, «близькі до Міністерства внутрішніх справ». Тут же стверджувально повторюється ціна в 100 мільйонів доларів, в яку оцінили картину вже не журналісти, а «зарубіжні колеги».

Цю дезінформацію про відшукану картину перейняли інформаційні телевізійні служби («1+1», «5 канал»). Крім того, в заголовку «Знайшли картину Мікеланджело, викрадену з музея в Одесі» [8], інформація є неповною та викривленою, адже автором картини «Взяття Христа під варту, або Поцілунок Іуди» є Мікеланджело Мерізі да Караваджо, а назва відсилає до іншого автора Мікеланджело де Буанаротті.

Версію про повернення картини підтвердили інформаційна агенція УНІАН (06.12.2008, 10:28) [19] та РБК-Україна (06.12.2008, Київ 10:46). Тож, інформаційні агенції також можуть публікувати неперевірену інформацію, причому не лише щодо знайденої картини, але й її вартості. Дезінформацію щодо знайденої картини згодом була спростувало Міністерство внутрішніх справ України на підставі слів старшого наукового співробітника музею Тетяни Балановської: «За її словами, співробітники музею, як і слідчі органи, довідалися про можливе повернення полотна з українських засобів масової інформації» [13].

Тема викрадення картини Караваджо простежувалась нами в 14 виданнях за 2008 рік, з яких десять — київські, та 4 — одеські. Аналіз емоційності центральної преси на означену тему засвідчив, що стриманість у місцевій та центральній пресі з приводу викрадення картини Караваджо однакова — 50%, але емоційності (на відміну від теми Грузії) в місцевих статтях на тему викрадення картини більше, ніж у центральній пресі на 20%. Цей стрибок емоційності в місцевій пресі можна, зокрема, пояснити тим, що ця подія відбулася саме в Одесі. Але, як і в статтях на тему грузинського конфлікту, в одеських виданнях відсутня агресивність викладу матеріалу.

Відсоток об'єктивності (за показниками наявності посилань на джерела інформації, авторської відстороненості та незаангажованості, кількох точок зору або версій) у центральній та місцевій пресі засвідчує, що різниця об'єктивності центральної і місцевої преси становить 10% на користь останньої.

У визначенні рівня правдивості преси на тему викрадення