Із наявних українських і російських досліджень Інтернету як каналу масової комунікації відносно виразну спробу типологізації мережевих ЗМІ віднаходимо в співробітниці факультету журналістики Санкт-Петербурзь- кого державного університету Ю. В. Костигової. Дослідниця виокремлює дві основні категорії: електронні версії друкованих видань та власне мережеві ЗМІ. Вчена подає такі дефініції цих понять: «Електронна версія може являти собою фактичну копію друкованого видання і оновлюватися згідно з виходом кожного нового друкованого номера, а може зберігати лише назву і тематичне спрямування друкованого видання, але бути при цьому самостійним засобом масової інформації. Мережеві ЗМІ – це ті видання, які не мають друкованої версії і виходять тільки в Мережі» [10]. Далі автор здійснює диференціацію вищеназваного другого типу, тобто тих медіаутво- рень, які не мають своїх офлайнових копій і розповсюджуються лише в кіберпросторовому континуумі. Онлайнові медіаресурси Ю. В. Костигова поділяє за такими типологозначущими ознаками, властивими цій групі медіа:

за ступенем професійності – професійні (створені спеціалістами зі сфери журналістики) й аматорські (сформовані користувачами-не- фахівцями);

за критерієм доступу для читачів – загальнодоступні видання та з обмеженим доступом;

за аудиторним принципом – загальні й спеціалізовані;

за характером опублікованої інформації – новинні, інформаційні, аналітичні й змішані;

залежно від частоти оновлення – регулярно оновлювані (з чіткою вказівкою періоду поновлення), нерегулярно оновлювані й оновлювані в міру надходження інформації;

за методом розповсюдження інформації і формою організації – сайти (веб-ресурс), розсилки (електронною поштою) і змішані видання;

залежно від методів роботи з інформацією – контентотвірні (самостійно здійснюють збір відомостей) і контентоспоживацькі (отримують матеріал від інших ЗМІ);

за формальними, функціональними, стильовими ознаками, характером відображення та соціальною орієнтацією – якісні (елітарні), масові (популярні) і змішані (якісно-масові) [10].

Делікатно підійшов до трактування складного питання типології Інтернет-газет Ф. Т. Грозданов, запропонувавши деталізовану за різними сегментами системну класифікацію. Медіадослідник виділяє такі типологічні класифікатори:

періодичність (оновлення контенту в режимі реального часу, щоденно, щотижнево і щомісячно);

поділ за предметно-тематичною сферою (новинні, суспільно-політичні, політичні, аналітичні, наукові, молодіжні, спортивні, видання для дозвілля, регіональні, спеціалізовані, емігрантські, про безпеку, екологічні, культурної тематики);

за типом організації (газета, яка входить у холдинг, і самостійне видання);

за типом засновника (засновник – держава, засновник – приватна чи юридична особа, засновник – громадська організація);

за наявністю державної реєстрації (зареєстровано, не зареєстровано);

за територією розповсюдження (автор зазначає, що в Інтернет-газетах ця категорія розмита: «Якщо традиційні місцеві газети доступні тільки в регіоні виходу, то мережеві – глобально» [5, с. 24-25];

за самостійністю дизайнерських рішень (самостійні, зроблені на основі стандартного набору форм);

за ступенем доступності інформації (відкрита для всіх, напівзакрита – потрібна реєстрація, закрита – доступ чи підписка можливі за плату);

за оформленням матеріалів (без ілюстрацій, з мінімумом ілюстрацій, з численними ілюстраціями, використання мультимедіа – відеоролики, звукові файли, відео чи звук) [5].

Серед релевантних досліджень з обговорюваної теми слід назвати навчальний посібник «Інтернет-журналістика» О. А. Калмикова і Л. О. Ко- ханової. Автори звертають увагу на питання класифікації веб-видань, зокрема, зазначаючи, що їх можна систематизувати таким чином: 1) клони немережевих видань; 2) видання, що існують тільки в Інтернеті; 3) змішані видання. Однак зауважують, що ця типологія «не є цілком адекватною, адже, по-перше, клони немережевих видань функціонально не є веб-видан- нями, виконуючи лише представницькі або маркетингові функції. Змішані видання містять материнське (немережеве) видання і його веб-версію, яку слід розглядати як самостійний проект» [7, с. 110]. За принципом подібності веб-видань з їх традиційними аналогами науковці розрізняють: Інтернет- газети, Інтернет-журнали, Інтернет-радіо, Інтернет-телебачення, спеціалізовані інформаційні агентства.

Серед вітчизняних медіадосліджень із заявленої теми варто виділити в сучасній журналістикознавчій науці типологічну концепцію О. О. Коцарева, котрий пропонує поділяти Інтернет-ЗМІ на такі типи: Інтернет-телебачен- ня, Інтернет-радіо, Інтернет-преса та новинні сайти. Інтернет-пресу науковець диференціює на дві групи: Інтернет-газети та Інтернет-журнали. Він подає власні дефініції цих понять з урахуванням специфіки української Інтернет-журналістики. Так, Інтернет-газету називає «сайтом, присвяченим здебільшого збиранню, препаруванню та поширенню масової соціально значущої зазвичай друкованої інформації про події та явища суспільно- політичного, економічного і культурного життя, втіленої переважно у співмірно представлених жанрах інформаційної, аналітичної та художньо- публіцистичної груп; сайт поновлюється не рідше, ніж один раз на добу» [11]. Інтернет-журнал автор розглядає як «переважно друкований Інтернет- ЗМІ, що його завдання – збирання, препарування та поширення суспільно актуальної тематично обмеженої масової інформації, втілення її переважно в аналітичних та художньо-публіцистичних жанрах; Інтернет-журнал поновлюється кілька разів на добу і рідше» [11].

Онлайнові ЗМІ стали об'єктом розвідки української вченої І. М. Арта- монової, котра захистила докторську дисертацію «Інтернет-журналістика в Україні: еволюція, соціоінформаційний контекст, системні характеристики» і на її основі опублікувала монографію «Тенденції становлення та перспективи