Запропоновані визначення, безперечно, відбивають сутність видавничої ідеї, але в них не фігурують суб'єкти видавничої справи, котрі, зрештою, й продукують такі ідеї. Тому, з огляду на це, запропонуємо власний варіант дефініції, в якій акцентуватимемо увагу на редакторській та авторській співпраці.

Отже, видавнича ідея – це запропонована редактором / автором побіжно або чітко розроблена пропозиція щодо опублікування певного видавничого продукту, що ґрунтується на переконанні в здатності реалізувати задум та усвідомленні мети, способів і засобів її досягнення.

Важливою та головною рисою редактора для успішного творення видавничих ідей є власне його генеративність як особистісна особливість – здатність творити нові ідеї, передбачати їхній подальший шлях. Для цього редакторові потрібно:

усвідомити необхідність й особисту придатність працювати в обраній сфері, тобто у видавничій, мати прогностично-креативні, експертні здібності;

знати суть видавничої діяльності та її різноманітних продуктів;

розраховувати на наявні в нього ресурси для цієї діяльності (інтелектуальні, вольові, фінансові, кадрові та ін.) або знання засобів і способів їх отримання чи доотримання;

мати на меті можливість імовірних ділових та інших ризиків, а також власну здатність прогнозувати їхній перебіг, керувати ними [4, с. 31];

знати зовнішні (ситуація на книговидавничому ринку зокрема та в суспільстві й державі загалом) і внутрішні (атмосфера в колективі, успішність діяльності видавництва) чинники, використання яких сприятиме реалізації видавничої ідеї чи ускладнюватиме або ж унеможливлюватиме цей процес;

постійно розвивати видавничу ідею, з урахуванням наявних для цього ресурсів, намагатися віднайти нові.

Редакторові для того, щоб успішно сформувати видавничу ідею, необхідно, зокрема, зважати на такий важливий фактор як обґрунтування її конкурентоспроможності, адже без такого знання не можна спрогнозу- вати успіх будь-якої ідеї, а видавничої й поготів. Для цього йому потрібно мати знання з тієї галузі діяльності, якій він хоче репрезентувати власну ідею. Базові знання надає професійна освіта, практичні – робота в книжковому бізнесі.

Видавнича ідея в книжковій справі, яка не базується на знанні книжкового ринку, не може бути реалізованою і приносити видавництву очікувані результати.

Тому, плануючи новий продукт, редакторові необхідно уважно вивчити ринок, сформулювати його конкурентні переваги, порівняно з уже наявними на ринку виданнями, виробити власну маркетингову стратегію (видавничі рішення, які забезпечили б виданню позиції сильного виробу, промоція тощо). Маючи необхідну інформацію про успішні спроби лідерів книговидавничого ринку, редакторові ще спочатку необхідно поставити собі декілька запитань: «Як віднайти ідею?», «Як її втілити?», «Кому вона буде адресована?», «Коли її запропонувати?» тощо. Під час такого аналізу редакторові слід ще раз перевірити, пересвідчитися в правильності власних намірів щодо поданої видавничої ідеї (авторської чи власної), водночас використавши допомогу, знання та вміння інших служб видавництва (рекламних, маркетингових).

Авторові для продуктивної, якісної ідеї необхідно, насамперед, мати фахові знання, тобто з галузі, в якій він працює, викладає (щодо навчальної літератури), досвід роботи в цій сфері, постійно вдосконалювати власні уміння та навички, розвиватися як особистість і як професіонал. Узяти за звичку цікавитися новинками літератури з власної царини та суміжних галузей, новинками, ідеями потенційних конкурентів, адже така інформація може наштовхнути на виникнення нових думок, ідеї. Якщо ж автор не в змозі чітко сформулювати власну ідею, то тут йому допоможе редактор. Редактор через власне стратегічне та прагматичне бачення, профільні, фахові знання допоможе як у її творенні, так і в її втіленні.

Ілюстрацією до тези, що авторам необхідно вдосконалювати власні знання, ознайомлюватися з фаховою літературою (це, зрештою, належить до їхніх обов'язків як науковців) слугує такий приклад. Видавництву автор запропонував видати, як він стверджував, цікавий та перевірений декількома роками викладання у ВНЗ, матеріал. Однак після наскрізного читання та перегляду використаної автором літератури ми виявили використання великих за обсягом шматків чужих текстів, зокрема, навіть, з редакторськими примітками, тобто безпосередній плагіат. Такий випадок підтверджує, що авторові, а авторові-викладачеві й поготів необхідно не переписувати чужі ідеї, а аналізувати їх, у разі необхідності, сперечатися з ними і генерувати на їхній основі власні, нові.

Видавнича ідея може походити як від редактора, так і від автора. Та водночас її продукування має особливості.

Стимулом для формування видавничої ідеї для автора можуть слугувати комерційне заохочення видавництва та грошова зацікавленість автора: за грошову винагороду автор активізуватиме власні знання, досвід, креативне мислення тощо. На практиці доведено, що грошовий стимул є найкращою передумовою творення автором видавничих ідей, а на їх основі – якісних авторських оригіналів.

Значно менше, на жаль, автором продукуються ідеї для піару власного прізвища (у хорошому сенсі цього слова) чи з думкою про споживача.

Варто зазначити, що в результаті ідеї «за гроші» потребують набагато більшої кількості зусиль від редактора, решти видавничих служб та маркетингових служб видавництва щодо їх реалізації. Зазвичай, такі тексти пишуться не від душі, у них не відчувається присутність автора. Автор у цьому разі намагається писати швидко, не викладаючи думки читабельно, зв'язно, відтак – завдаючи чимало роботи редакторові. Та слід наголосити одночасно і на позитивному моменті грошових заохочень – такі премії певною