Генеалогія видавничих ідей для редактора, на нашу думку, є зовсім іншою. Якщо він – самодостатня особистість, грошова винагорода для нього не є обов'язковою запорукою успішного творення та реалізації ним видавничої ідеї. Формування видавничих ідей для редактора має бути одним із професійних обов'язків, за допомогою яких, зокрема, він зможе втілити власні прагнення реалізувати окреслену мету, набути визнання в колективі, у видавничому середовищі. Він повинен бути озброєним відповідними знаннями з підприємницької діяльності, маркетингу, реклами, основ бізнесу, психології, соціології тощо, усвідомлювати необхідність працювати на межі власних здібностей (фізичних, розумових, організаторських та ін.). Адже жодні гроші не зможуть перерости у завершену, цілісну ідею, якщо редактор усвідомлює власну творчу неспроможність, відчуває, що йому бракує фахових знань, умінь, навичок чи він узагалі не розуміє потребу в цій професії і потрапив у видавничу сферу «випадково».

Авторові в таких ситуаціях простіше. Він переконаний, що всі його огріхи (літературні, стилістичні, композиційні) виправить редактор, оскільки він цьому навчався, у нього є професійні знання. А ось редакторові вже складніше, адже, як засвідчує практика, допомога від автора надходить надзвичайно рідко, позаяк він не знає, як подати матеріал, як підготувати його, скажімо, викладає речення хаотично, інколи, навіть, не за предметом. Навзагал, як звичайно, автор хоче радше «здати» те, що він тривалий час писав. Приміром, від автора можна почути й таку репліку, як: «Я свою справу зробив, моя участь у цьому завершена – у видавництві все відредагують». З одного боку, він безпосередньо покладається на редактора, на його знання, досвід, професіоналізм, а з іншого – зневажливо ставиться як власне до ідеї, «проекту» зокрема, який він пропонує видавництву, так і до редактора загалом.

Зазвичай, автора позиціонували як учасника підготовчого етапу: від нього вимагали авторський оригінал, оформлення відповідних документів (договору), він отримував гонорар і авторські примірники. Нині, на нашу думку, необхідно не боятися впускати автора у кулуари редакційного життя, «розкручувати» його на нові проекти, пропонувати, опрацьовувати ідеї підготовлені редактором, давати завдання з віднайдення нових потрібних та актуальних тем. Зокрема, також практичніше використовувати знання та вміння редактора щодо формування, розроблення нових проектів – видавничих ідей: пошук автора для теми, співпраця з автором під час проектування як його цікавих ідей, так і власних перспективних.

Варто зазначити, що в деяких сучасних видавництвах автора й досі не залучають до редакційно-видавничих справ. Оскільки автор слабко орієнтується в редакційно-видавничих процесах, через які проходить його творче «дітище», то час від часу трапляються різноманітні ексцеси, зокрема, на жаль, уже після виходу друком книжки, і залагодити такі критичні ситуації вже неможливо.

Із власного редакторського досвіду можемо навести декілька прикладів такого несерйозного, непрофесійного ставлення як редактора, так і автора до підготовки та реалізації видавничих ідей, адже всі, навіть на перший погляд незначні похибки, можуть вплинути на майбутнє таких ідей.

Найпоширеніші помилки, яких припускаються редактори під час співпраці з автором такі:

редактор не розповідає авторові, як працюватимуть з його текстом: ґрунтовно редагуватимуть або ж лише робитимуть коректуру, перепишуть (чим спотворять зміст) або ж подадуть у первісному вигляді (і підірвуть авторитет автора й авторитет видавництва);

редактор не розтлумачує всі пункти договору, не звертає увагу автора на особливо важливі, наріжні;

редактор не пояснює авторові, як реалізовуватимуть уже готовий продукт (через розгалужену видавничо-торговельну мережу чи автор самостійно продаватиме книжки);

редактор не зауважує на принципі видання гонорару (книжками, відразу всю суму, частинами, аванс тощо) та ін.

Автори ж, натомість, можуть:

байдуже ставитися до майбутньої долі написаного;

принести у видавництво текст, цілковито списаний з інших джерел (плагіат) або перекласти матеріал з російської мови через «Руту»;

підписати договір, навіть не читаючи його, виокремивши з нього лише декілька пунктів, які стосуються гонорару і терміну виходу книги тощо. Отже, брак такого ефективного партнерства, спілкування, ділового

ставлення призводить часом до отримання в результаті неякісного, нерентабельного видавничого продукту. На нашу думку, з автором варто і потрібно співпрацювати – співпрацювати по-партнерськи на всіх редакційно-видавничих етапах: від творення видавничої ідеї до етапу реалізації видання на книжковому ринку.

Надзвичайно перспективним напрямом подальшого розвитку теми є приділення уваги власне діяльності редактора й автора в розробленні та генеруванні видавничої ідеї, не вивчена генеологія видавничої ідеї, поза увагою дослідників перебуває питання типології помилок в організації тандему «редактор – автор» при опрацюванні видавничої ідеї. Ця проблематика потребує подальших теоретичних студій і практичної апробації їх результатів.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

Філософія : навч. посіб. / Л. В. Губерський, І. Ф. Надольний, В. П. Андру- щенко [та ін.]; за ред. І. Ф. Надольного. – 5-те вид., стереотип. – К : Вікар, 2005. – С. 264.

Есенькин Б. С. Предпринимательство в книжном деле : учеб. пособие / Б. С. Есенькин, А. Ф. Коган. – М. : МГУП, 2004. – С. 243.

Теремко В. І. Основні засади видавничого бізнесу : навч. посіб. / В. І. Те- ремко. – К. : Академвидав, 2009. – С. 64. – (Серія «Альма-матер»).

Мочерний С. В. Основи підприємницької діяльності: посібник