Таким чином, "метод маски" дозволяє створювати ефект присутності (читач ніби на власні очі бачить те, що відбувається, ніби насправді чує голоси головних героїв) і посилює образно-емоційний вплив на читача, а факти, отримані в результаті такого збору інформації, відрізняються детальністю, правдивістю, яскравістю. За допомогою "методу маски" журналіст дізнається ту інформацію, яка найчастіше приховується від широкого загалу.

Український теоретик журналістики М.Василенко зазначає, що "характерною рисою "методу маски" є залучення до стилістичного арсеналу журналістських творів яскравої метафоричності, великої кількості діалогів, карколомного сюжету - всього того, що раніше було пріоритетом пригодницької літератури" [2, 25-26].

Разом з "методом маски", що дуже ефективний при проведенні розслідувань, сучасні українські журналісти активно використовують метод "журналіст змінює професію", коли співробітник редакції на певний час змінює професію. Члени колективу, куди на деякий час вливається інвестигейтор, як правило, не знають, що їхній колега - журналіст, який спостерігає за їхньою роботою. Такий метод збору фактажу дозволяє дослідити проблему "зсередини".

Крім того, що метод "журналіст змінює професію" є одним із найефективніших методів збору інформації під час розслідування, водночас він є і найбільш небезпечним методом роботи. До нього слід вдаватися у тих випадках, коли журналіст впевнений, що своїми діями він не нашкодить людям. Так, російський журналістикознавець М.Кім зауважує, що "представникам ЗМІ не можна перевтілюватись у лікарів, суддів, юристів, працівників державних служб" [5, 36], тобто журналіст не може вдавати з себе представника тієї професії, діяльність якого пов'язана з життям, здоров'ям і добробутом людей.

Метод "журналіст змінює професію" тісно пов'язаний і з етичними проблемами, тому принципово не бажано, щоби журналіст під час проведення розслідування ставав, наприклад, сутенером. Не повинен журналіст і перетинати межу, вдаючи із себе, наприклад, контрабандиста, продавця крадених речей, оскільки "неблагородними засобами не можна досягнути благородної мети, так як засоби кидають тінь на мету, трансформуючи її залежно від того, як вона була досягнута [4, 26].

До методу "журналіст змінює професію" часто вдаються і українські журналісти, працюючи в жанрі розслідування. Скажімо, аби довідатися, як і на чому обдурюють людей на продовольчих ринках, журналіст "Інформатора" Руслан Оруджев перевтілився у торговця. Результати розслідування вражають: "Виявляється, щоби сметана набула солодкуватого присмаку й ніжно- жовтого відтінку, до неї додають морквяного соку. І подібних хитрощів тут безліч. Наприклад, курячі лапки вимочують у содовому розчині (він позбавляє неприємного запаху, плісняви і жовтуватого відтінку), після цього промивають, складають у ящики, заливають водою і знову заморожують (аби більше заважили). Так само роблять і зі "свіжозамороженою рибою"... А що вже казати про обважування?.." [10, 11].

Отже, за допомогою методу "журналіст змінює професію" інвестигейтор отримує таку інформацію, яку знайти іншим способом неможливо.

"Метод маски", як і метод "журналіст змінює професію" вимагає від журналіста ретельної підготовки. Так, щоби дізнатися справжню силу "відомих знахарок і рятівниць" журналісту Руслану Оруджеву, перед тим як вирушити на завдання, "довелося пройти невеличкий "лікбез" - своєрідний "курс психологічної стійкості". Втаємничені люди наголошували: всі ворожки - першокласні психологи. Спілкуючись щодня з різними відвідувачами, вони перфектно вивчили психологічні типажі своїх клієнтів, тож майже безпомилково визначають, чого від кожного сподіватися. А таких "фахівців", як я, мовляв, розкусять за дві хвилини. Тож значення мають навіть деталі: одяг, хода, міміка, мова - все, за чим ворожбити можуть визначити душевний стан, соціальне походження і, звісно, платоспроможність людини, яка до них звернулася. Склавши з третьої спроби "експромт-екзамен", вирушаю на завдання [9, 10].

Крім того, інвестигейтор повинен мати безмежне терпіння, добре треновану пам'ять, щоб донести читачу найяскравіші деталі, мати вроджену схильність до ризику, вміти адаптуватись в найекстремальніших умовах, входити в довіру до людей.

Отже, використовуючи під час проведення розслідування метод репортажу, журналіст досягає ефекту присутності читача на місці події, що надає матеріалу більшої достовірності, переконливості, а також, повсякчасно перебуваючи у спільній атмосфері з об'єктом, який його цікавить, отримує такі докази злочинів чи правопорушень, які неможливо знайти іншим способом.

Список використаних джерел

Вальраф Г. Репортер обвиняет. - М.: Прогресс, 1988. - 398 с.

Василенко М. К. Динаміка розвитку інформаційних та аналітичних жанрів в українській пресі: Монографія. - К.: Вид-во Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка, 2006. - 236 с.

Водон Жан-П'єр Економічна журналістика: новації західної преси. - К., 1998. - 140 с.

Григорян М. Пособие по журналистике. - М.: Права человека, 2007. - 192 с.

Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості. Підручник. - Л.: ПАІС, 2004. - 268 с.

Ким М. Н. Репортаж: технология жанра: Учебное пособие. - Санкт-Петербург: Изд-во Михайлова В.А., 2005. - 224 с.

Кость С. Методичні поради до роботи над репортажем / За матеріалами книги Й.Бех- Карлсона "Бути свідком: репортаж як метод і жанр". - Л.: ЛДУ, 1993. - 105 с.

Лаврик А. Чорний ринок органів // Український тиждень. - 2008. - 5-11 вересня. - С. 4044.

Мурікан Жан Журналістське розслідування. - К.: IREX, 2003. - 76 с.

Оруджев Р. Вода: жива чи мертва // Інформатор. - 2008.