УДК 070.41"4Ї":Ї47.156.

ЗЕМДЯКОВА Т. А.

РЕТРОСПЕКТИВА "ЖІНОЧОГО ОБЛИЧЧЯ" У ПРЕСІ: ЗАРУБІЖНИЙ ТА

ВІТЧИЗНЯНИЙ ДОСВІД

У статті комплексно систематизовано вітчизняний і зарубіжний досвід входження жінок у журналістику. Розглянуто поняття мовного дискурсу, а також особливості роботи жінки- журналіста з позиції стилю та емоційно-експресивного наповнення матеріалів. Проаналізовано специфічні риси жіночої журналістики, психологічні особливості фемінної поведінки і фемінного світосприйняття, а також комплексно досліджено внутрішню асиметрію сучасної моделі гендерних відносин сформованої засобами масової інформації.

Ключові слова: гендер, редакція, жінки у журналістиці, гендерні стереотипи, дисбаланс, мовний сексизм.

Дискусії науковців на тему "жінка в редакції газети", "жіночий стиль" чи "жіночий журналістський текст" досі залишаються поза увагою науковців, мають поверховий характер і разом із практичним втіленням висновків, гіпотез і думок у професійних журналістських виданнях знаходяться у зародковому стані.

Гендер за своєю суттю має здатність асимілюватися у будь-яку сферу людської діяльності, тому сміливо можна стверджувати про своєрідну тотальність цього явища. Інша річ, що науковці досліджували його тільки в окремих ракурсах і сферах. До прикладу, найбільше гендерні аспекти досліджені в економіці й політиці.

Фемінізм і ґендерні дослідження зробили суттєвий внесок у зміну поглядів на суспільство. Науково-дослідницька діяльність, а також практичний феміністичний рух дали можливість сформулювати свій дискурс - спосіб говорити про жіночі проблеми, зокрема в галузі журналістики. Дискурс, здебільшого в гуманітарних науках, вживається як специфічний спосіб організації мовної діяльності. Філософи-структуралісти, зокрема М. Фуко, Ж. Лакан, розширили таке поняття. Вони доповнили його соціальними засобами, які прийняті в конкретному суспільстві та зумовлені певними правилами мови. Отже, дискурс - це не просто спосіб правильно говорити, але й засіб формування мислення особи. Гендерний дискурс формує, визначає та закріплює у суспільній свідомості та у свідомості особи соціальні ролі жінки й чоловіка, їхню значимість.

Журналістика досить активно реагує на прояви масової культури і масової свідомості. Вона закріплює, поширює і навіть нав'язує численні стереотипи.

Здається, відійшли у минуле патріархальні підходи попередніх епох. Очевидним стало те, що сьогодні журналістика - професія жіноча. Серед студентів - 85 % дівчат. Такий самий показник і серед працівників ЗМІ [4] .

Саме тепер жінка найкомфортніше почувається чи то у кріслі головного редактора, чи то провідного журналіста, або навіть репортера, який їздить по гарячих точках. Цю думку підтримають багато журналісток, які починали будувати кар'єру ще на початку, або наприкінці дев'яностих і мають змогу порівняти динаміку і розвиток цієї професії, беручи за основу історичні процеси українського суспільства. А поява і становлення жінок у журналістській професії, як в Україні так і за її межами мало складний і неоднорідний характер.

На думку авторитетних спеціалістів, „першим входженням жінок у журналістику є не просто безпосередня участь у ній двох видатних персон XVIII століття Катерини ІІ та Катерини Дашкової, але і їхнє фактичне керівництво журналами у перші роки становлення журналістики [1]. Саме цим жінкам присвячено ряд статей у збірниках, монографіях та інших дослідженнях, які стали предметом нашого огляду. Вчені відзначають взаємозв'язок літературно-політичної діяльності Катерини ІІ і політичної мети епохи. Одночасно, Катерина ІІ та Катерина Дашкова вже в епоху Просвітництва усвідомили, наскільки важливим є друковане слово не тільки як таке, що формує громадську думку, а й створює їм відповідний імідж. Крім того, ці жінки мали яскраву творчу індивідуальність. Російська дослідниця А. Н. Тепляшина пише про Катерину ІІ: „Її увага зосередилася на аморальності та фальшивості суспільного правопорядку, на моральних хворобах людей. За кордоном часто піддавали сумнівам самостійність її літературної творчості. Однак дослідження це абсолютно заперечують цей погляд. Гострий розум і сильний характер імператриці надавали особливі риси її публіцистиці [1].

Чи був тепер відкритий шлях для жінок у журналістику? Деякою мірою так. Варто пригадати А. Я. Панаєву, яка не лише брала безпосередню участь в організації журналу „Современник", а стала свого часу душею літературного салону. Саме він об'єднував видатних діячів російської культури. В останню третину XIX століття працівниці російських газет, передовсім петербурзьких, відстоювали своє право на літературну працю, займаючись перекладами зарубіжних новин, часом виступали авторами статей і фейлетонів (щоправда, це було значно рідше). Жінки проявили себе тоді як проникливі рецензенти, як вдумливі літературні критики. Попри те, журналістика залишалася переважно чоловічою професією аж до початку ХХ століття, коли багато хто з наших співвітчизниць по-справжньому відчули в собі журналістське покликання. Деякі навіть стали активними учасницями визвольного руху, долучившись до різних політичних таборів. Наприклад, у періодичній пресі постійно виступали А. В. Тиркова - затята проповідниця ліберальних цінностей та Є. К. Брешко- Брешковська- авторитетна діячка есерівської партії.

Однак, новий розподіл професійних ролей не схвалили журналісти-чоловіки, які вважали свою монополію на право працювати у пресі непорушною [1].

Здавалося б, на зламі ХХІ століття жінка нарешті зайняла повноправне місце в редакціях газет і журналів, на теле- і радіостудіях країни. Але навіть сьогодні не можна однозначно стверджувати, що маємо повне уявлення про ці феномени і, відповідно, проблеми, що з ними пов'язані. Автори різноманітних збірників якраз намагаються пролити світло на те, як жінки включені в інформаційні процеси.

На думку Н. Н. Щетиніної, „жіночність" національного характеру створює і своєрідний комунікативний тип, який реалізується на рівні масової і міжособистісної комунікації і,