Портрет російської журналістки, вважає А. М. Сосновська, містить „набір" соціальних характеристик, які відрізняють його від аналогічного портрету з-за кордону. Так, російські журналісти практично не стають фрілансерами (у Швеції, наприклад, така практика досить поширена). Жінки- журналісти отримують меншу зарплатню, ніж їх колеги чоловіки. Можна говорити про дискримінацію за статевою ознакою також тоді, коли мова заходить про прийом на роботу в ту чи іншу редакцію. Хоч жінки, як правило, мають більше дипломів про освіту, за змістом переважно філологічну. В Україні така тенденція спостерігається в регіонах.

Жіночими темами, як правило, є соціальна тематика, здоров'я, екологія. Хоча тут знову можна говорити про стереотипні рамки, яких у шаленій рутині вдається триматися дуже рідко [1].

Більш досвідчені журналістки беруться розмірковувати про свою аудиторію, вони частіше, ніж чоловіки, посилаються на авторитети, цікавляться переважно психологічними аспектами розкриття особистості (освіта шведських журналісток, як правило, орієнтована на політичні науки; не випадково, вони схильні висвітлювати соціально-філософські аспекти проблеми). А. М. Сосновська вважає, що фемінізація журналістики стає тривожним сигналом, який свідчить про перехід цієї професії в розряд непрестижних.

Цей висновок збігається з думкою соціолога Ю. В. Рахманової про фемінізацію інтелектуальних професій в нашій країні, а також психолога В.В. Максимова про деформаційний аспект інтелекту. Емпіричні дані, отримані А.М. Сосновською, демонструють, що журналістика багатьма розцінюється як професія для молодих жінок. Саме вони воліють називати себе журналістками. Поява сім'ї часом перешкоджає творчому росту жінки, саме тоді, що найпарадоксальніше, вони починають сприймати себе як журналісток. Але і для початківців, і для тих, хто вже отримав професійне визнання жінок- журналісток референтною групою залишаються чоловіки [1].

Петербурзький журналістикознавець М. Кім відзначає, що адаптація жінок, яким постійно потрібно доводити свою професійну компетентність, у редакційному колективі проходить складніше ніж у чоловіків.

Жінки, які пропрацювали в ЗМІ тривалий час відтак, отримали визнання колег, стали авторитетними для читачів, вважають, що не варто боятися свого жіночого начала в чоловічій за визначенням професії і що саме жінки надають пресі людське і душевне звучання.

Жіночу манеру письма, як правило, пов'язують із „правопівкульним", більш емоційним сприйняттям світу. Одні дослідники відзначають, що жіноча емоційність є своєрідним захисним механізмом і одночасно порадником, додатковим джерелом певних даних і енергії. Інші - передбачають, що при висвітленні тих чи інших питань надмірна емоційність зовсім не означає, що журналістці притаманні душевні жіночі якості. Це може свідчити лише про недостатню поінформованість автора. Заглиблення у суть проблеми призводить до послаблення жіночої емоційності.

Дослідження показали, що оптимальною є гармонія раціональних і емоційних компонентів у творчості жінок-журналісток, які демонструють здатність не лише сприйняти чужий біль, як свій, але й уміння бути аналітиком, прискіпливо досліджувати складні соціальні проблеми, звертаючись до важких, а часом навіть „шокуючих" тем. Спостерігається парадоксальна ситуація, коли жорсткість поведінки жінок - журналісток в організаційно-адміністративній сфері за межами ефіру зовсім не означає, що їх програми будуть аналогічними за емоціями. Навпаки, саме завдяки чітко розрахованій структурі вони стають найемоційнішими і розкутими явищами ефіру...

Багатьох дослідників хвилює і те, як ЗМІ розповідають про жінку, як сьогодні виглядає „медійний" образ нашої сучасниці. На перший план тут знову висувається питання про гендерні стереотипи. Відомо, що ООН по-серйозному звертає увагу на становище жінок у сучасному світі. Ця організація вжила ряд заходів, спрямованих на зміну, навіть ламання стійких стереотипів, які продукуються засобами масової інформації і викривлено репрезентують роль жінки у різних сферах життєдіяльності.

Важко сказати, наскільки ефективною буде боротьба міжнародного співтовариства з гендерними стереотипами, та й чи можлива вона? [1].

Кінець минулого століття ознаменувався потужним вторгненням у свідомість вітчизняних читачів, слухачів, глядачів стереотипів, які притаманні західній рекламі. На думку дослідників, незважаючи на суттєву відмінність між рекламою вітчизняного і західного виробництва, в обох випадках чоловіче начало конструюється як базове, а жіноче - як похідне.

Про внутрішню суперечливість сучасної моделі гендерних відносин сформованої засобами масової інформації розмірковує професор Б. Я. Місонжников. Дійсно, з одного боку, жінка розкута як ніколи (це в першу чергу стосується її підвищеної соціальної активності). З іншого боку, жінка залишається об'єктом дискримінації. Вдома, на роботі, в сім'ї. Одночасно порушуються і права чоловіків. В результаті найвразливішими через проблеми гендерного характеру, які важко вирішити, залишаються діти.

Відшукати жіноче обличчя у французькій пресі значно легше. Видатний дослідник, професор В. С. Соколов у статті «Друга преса: становлення жіночої журналістики у Франції», акцентує увагу на двох площинах, в яких майже протягом двох століть розвивалася історія французького жіночого друку. Перша - це сфера моди, стилю, «серця», «оманливих мрій», «сподівань - всього того, що репрезентує жінкам покращений образ самих себе. Друга - це реалії боротьби жінки за свої права. До феномену французької жіночої преси в її історичній ретроспективі наблизився і професор А. С. Пую, який запропонував читачам типологічну характеристику спеціалізованої жіночої преси [3].

Оригінальний методологічний підхід до вияву і аналізу механізмів створення жіночих образів в публікаціях шведської преси, а також до вивчення творчої лабораторії жінки-журналіста запропонували А. Назаров та Н. Абрамова.

П. Гальфрейх визнаючи консервативність італійського суспільства по відношенню до жінки,