Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент





УДК 821

УДК 821.112.2-2(494).09

Фомінд Г.В.

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ЗАГАЛЬНОВІДОМИХ ОБРАЗІВ У ТВОРЧОСТІ Ф. ДЮРРЕНМАТТА

Література другої половини ХХ століття пронизана прагненнями осмислити історію людства, віднайти нові шляхи розвитку цивілізації, поглянути під іншим кутом зору на споконвічні проблеми. Ланкою, що поєднує минуле, сьогодення та майбутнє, виступають традиційні сюжети та образи. Згідно із зауваженням А.Є. Нямцу, "драматичні події ХХ ст. примушують по-іншому осмислити роль культурного спадку в духовній еволюції цивілізації та окремих народів, передбачають розробку своєрідної "протиотрути" проявам шовінізму... Суттєву роль у призупиненні ерозії духовності покликаний відіграти загальнолюдський досвід толерантності, що сконцентрований у чисельних міфах, легендах, переказах і художньо осмислений, доведений до "канону" в літературних версіях письменників різних епох і народів" [14, 25].

Взаємопов'язаність історичних процесів, погляд на сучасність крізь призму давніх сюжетів простежується на прикладі творчості. Дюрренматта. Його позиція у літературі пов'язується із спробою пояснити недоречності сучасного світу, проте, як відзначається дослідниками його спадщини, він "хотів пояснити світ, але пояснити не до кінця, оскільки вкінець пояснений світ - річ неймовірно нудна. Людський дух прагне не лише пояснення загадок, він вимагає загадок нерозв'язних, вимагає секретів і таємниць, що здатні наповнити життя дивним змістом" [20, 45]. Творчі шукання Ф. Дюрренматта дуже часто трансформуються у своєрідне розвінчування, викриття істинної суті відомих фактів.

Драматург віддає перевагу у своїй творчості жанру комедії як такому, що в змозі адекватно відтворити сучасну авторові дійсність (можна провести паралель із драматургією письменника НДР П. Хакса). Відзначаючи продуктивність трагедії на сцені попередніх епох, ситуацію, коли герой протистоїть певному, "визначеному" ворогові, перемога над яким вирішить поставлені у творі проблеми, розпрямить "зигзаги історії" [17, 214], Ф. Дюрренматт акцентує нівелювання у сучасному світі символічної межі між добром та злом. У читачів та глядачів його п'єс виникає дивне відчуття відрази до світу, що так легко дає себе купити, продати та звабити. У сучасній дійсності немає місця для тирану із класичної трагедії, письменником неодноразово підкреслюється анонімність ХХ століття, оскільки людині протистоїть бюрократичний апарат, знеособлена державна машина ("діло Антігони вирішують секретарі Креона" [17, 214]). Саме комедія надає можливості для відображення всіх парадоксів життя, вона виступає втіленням духовної свободи особистості.

Значимість традиції для творчого доробку Ф. Дюрренматта визначається уже власне літературним двійником, яким письменник обрав для себе міфічного Мінотавра. Це істота, напівлюдина-напівтварина, для якої будь-яка "спроба зблизитися з людиною завершується крахом, чи то через надлишок його сліпої - творчої! - сили, чи то через зловісну потворність його образу" [2, 88]. Розгубленість, самотність людини у сучасному світі, втрата першооснов, нездатність віднайти межі між добром і злом (характерні для переважної більшості його творів) відтворюється в однойменному оповіданні.

Численні звернення до загальновідомих сюжетів та образів у творчості Ф. Дюрренматта підкреслюють універсальність проголошених автором проблем. За допомогою загальновідомого матеріалу він прагне віднайти першопричини, мотиви людських вчинків. З огляду на це, варто пригадати висловлювання Б. Брехта щодо детективності у літературі: "Свій життєвий досвід ми отримуємо в умовах катастроф. На матеріалі катастроф нам доводиться пізнавати спосіб, яким функціонує наше суспільне життя. Роздумуючи, ми повинні виявити "inside story" криз, депресій, революцій та війн. Уже під час читання газет, ми відчуваємо, що хтось щось зробив, щоб трапилась явна катастрофа. Що ж і хто зробив? За подіями, про які нам повідомляють, ми припускаємо інші події, про які нам не повідомляється. Вони і є істинними подіями. Ми могли б у них розібратися, якщо б знали про них" [1, 285]. Власне Ф. Дюрренматт і намагається віднайти ці "істинні події". Показовим у даному плані є оповідання "Смерть піфії", що пов'язується у літературно-критичних дослідженнях із визначенням "перевертень" [16, 12] (тобто розповідь, де все навиворіт, навпаки). Саме дане оповідання демонструє особливості сприйняття швейцарським драматургом дійсності, суперечностей, кризовості буття. Вустами провидця Тіресія аналізується категорія правди у сучасному світі і таємні важелі, що впливають на її варіативність: "Мы оба столкнулись с чудовищной действительностью, которая сама по себе такая же тайна за семью печатями, как и человек, порождающий ее. Может, боги, если бы они существовали, пребывая за пределами этого гигантского клубка фантастически переплетенных друг с другом фактов, способствовавших тому, что имели место те беспрецедентные по бесстыдству случаи, составили бы себе некоторое, хотя и поверхностное, представление обо всем, а мы, смертные, варясь в котле этой невиданной неразберихи, только беспомощно барахтаемся в ней. Мы оба надеялись, изрекая пророчества, привнести в нее робкую видимость порядка, хоть малую толику законности в тот мутный, грязно-похотливый и зачастую кровавый поток событий, обрушивавшихся на нас и затягивавших нас, и именно потому, что мы пытались - пусть хоть и в малой дозе - обуздать их" [6, 474]. Власне за даним принципом побудовано більшість п'єс Ф. Дюрренматта, у яких нібито мимоволі "вивертаються", якісно переосмислюються класичні міфи про Медею та Ясона, Геркулеса, Агамемнона, Єлену, побудову Вавилонської башти.

До однієї із провідних тенденцій інтерпретації традиційного матеріалу у культурі ХХ ст. належить розвінчування, пародійна трансформація традиційних персонажів. Колишні "герої" постають перед нашим сучасником під зовсім іншим кутом зору: вони стомилися від тисячолітнього тягаря слави і почестей та прагнуть свободи від


Сторінки: 1 2 3 4